— Спробуйте.
Джеймі чекав. Едмур не ворухнувся, і Джеймі мовив:
— Лишаю вас, насолоджуйтеся обідом. Співче, поспіваєш для нашого гостя, поки він їстиме. Ви ж знаєте пісню, я сподіваюся.
— Оту про дощ? Ага, мілорде, знаю.
Едмур, здалося, тільки зараз його побачив.
— О ні! Тільки не він. Заберіть його від мене.
— Та чого вже, це ж просто пісня,— мовив Джеймі.— Не може бути, щоб він мав аж такий поганий голос.
Cepci
Скільки Cepci його знала, великий мейстер Пайсел завжди був старий, але за три останні ночі він, здавалося, постарів ще на сто років. Цілу вічність він опускався перед нею на рипуче своє коліно, а коли таки опустився, то не міг підвестися, поки сер Озмунд не поставив його ривком на ноги.
Cepci невдоволено роздивлялася його.
— Лорд Кайберн повідомив, що лорд Гайлз своє відкашляв.
— Так, ваша світлосте. Я зробив, що міг, щоб полегшити йому відхід.
— Справді? — зронила королева й обернулася до леді Мерівезер.— Я ж казала, що Розбі мені потрібен живий, хіба ні?
— Так, ваша світлосте, казали.
— Пане Озмунде, а ви цю розмову пригадуєте?
— Так, ви звеліли великому мейстру Пайселу врятувати пана, ваша світлосте. Ми всі це чули.
Пайсел роззявив рота — і зразу стулив.
— Ваша світлість повинна розуміти: я зробив для бідолахи все, що міг.
— Як-от для Джофрі? І його батька, мого коханого чоловіка? Роберт був здоровіший за всіх у Сімох Королівствах, а ви його від вепра не врятували. А, і ще не варто забувати про Джона Арина. Понад сумнів, ви б і Неда Старка вбили, якби я дозволила потримати його трохи довше. Скажіть-но, мейстре, це в Цитаделі ви навчилися заламувати руки й вигадувати виправдання?
Від її тону старий аж скулився.
— Ніхто б не зміг зробити більше, ваша світлосте. Я... завжди служив віддано.
— Коли ви давали пораду королю Ейрису відчинити браму, побачивши, як наближається військо мого батька, це входило у ваше поняття про віддану службу?
— Ну... я недооцінив...
— Добра це була порада?
— Ваша світлість, певно, знає...
— Одне я точно знаю: коли отруїли мого сина, з вас користі було — як зі Сновиди. А ще я знаю, що короні конче потрібне золото, а наш лорд-підскарбій помер.
— Я,— ухопився за це старий дурень,— я складу вам перелік людей, які гідні посісти місце лорда Гайлза у раді.
— Перелік,— Серсі просто не могла повірити в таке нахабство.— Можу уявити, який то буде перелік. Сиві старигані, ненажерливі недоумки й Гарт Грубий,— вона скривила вуста.— Останнім часом ви частенько буваєте в товаристві леді Марджері.
— Так. Так, я... Королева Марджері страшенно тужить через сера Лораса. Я даю її світлості снодійні настоянки та... та інше зілля.
— Понад усякий сумнів. Скажіть-но, це маленька королева наказала вам вбити лорда Гайлза?
— В-вбити? — очі великого мейстра Пайсела стали завбільшки з варені яйця.— Ваша світлість не може вважати... боги праведні, це все його кашель, я... Її світлість ніколи б... вона не зичила лорду Гайлзу зла, навіщо королеві Марджері хотіти його...
— ...смерті? Як навіщо: а щоб підсадити Томену в раду ще одну ружу. Ви підсліпуватий чи підкуплений? Розбі стояв у неї на дорозі, от вона і звела його в могилу. За вашого потурання.
— Ваша світлосте, присягаюся вам, лорд Гайлз помер через кашель,— у мейстра затремтіли вуста.— Я завжди віддано служив короні, служив державі... д-дому Ланістерів.
«Оце в такому порядку?» Страх Пайсела відчувався фізично. «Ну, він уже готовий. Час його дотиснути».
— Якщо ви такий відданий, як запевняєте, то чого ж брешете мені? І навіть не намагайтеся заперечувати. Ви почали витанцьовувати перед панною Марджері ще до того, як сер Лорас поплив на Драконстон, тож не треба мені казочок про те, як ви просто хотіли втішити нашу добру невістку в її горі. Навіщо ви так часто навідуєтесь у Дівосклеп? Залицяєтеся до її рябої септи? Граєтеся з маленькою леді Булвер? Чи шпигуєте за мною, щоб Марджері могла плести свої інтриги?
— Я... я мушу підкорятися. Мейстер дає обітницю служити...
— Великий мейстер дає обітницю служити королівству.
— Ваша світлосте, вона... вона — королева...
— Це я — королева.
— Я хотів сказати... вона — дружина короля, і...
— Я добре знаю, хто вона така. Мені б дізнатися, навіщо їй потрібні ви. Моя невістка нездужає?
— Нездужає? — старий посмикав свою так звану бороду — оті кущики тоненького білого волоссячка, що стирчали з його обвислого рожевого подвійного підборіддя.— Ні, ваша світлосте, не так щоб нездужає. Обітниця не дає мені права розголошувати...
— Обітниця навряд чи допоможе вам у чорній камері,— застерегла його Серсі.— Або я почую правду, або вас закують у ланцюги.
Пайсел упав навколішки.
— Благаю... Я ж служив вашому лорду-батькові, я був вам другом у справі з Джоном Арином. Я не витримаю підземелля, цього разу вже точно...
— Навіщо Марджері посилає по вас?
— Вона просила... вона... вона...
— Кажіть!
Він скулився.
— Місячний узвар,— прошепотів він.— Місячний узвар, щоб...
— Я добре знаю, навіщо вживають місячний узвар...— («Ось воно!») — Чудово. Підводьтеся зі своїх немічних колін і постарайтеся згадати, що ви чоловік.
Пайсел спробував устати, але вовтузився так довго, що Серсі звеліла Озмунду Кетлблеку знов його смикнути.
— Що ж до лорда Гайлза, то най Отець небесний судить його справедливо. Дітей він не залишив?
— Рідних дітей — ні, але є годованець...
— ...не кревний,— роздратовано відмахнулася Серсі.— Гайлз добре знав, як нам потрібне золото. Без сумніву, він казав вам, що воліє всі свої землі й статки залишити Томену.
Золото Розбі допоможе трохи наповнити скарбницю, а землі й замок Розбі можна дарувати комусь зі своїх у винагороду за віддану службу. Лорду Вотерзу, наприклад. Оран уже натякав, що йому потрібен престол: без нього титул лорда — порожня відзнака. Він поклав оком на Драконстон, знала Серсі, але тут він цілить зависоко. Розбі для його походження й положення пасує більше.
— Лорд Гайлз усім серцем любив його світлість,— казав Пайсел,— але... його годованець...
— ...безперечно, все зрозуміє, коли ви озвучите передсмертну волю лорда Гайлза. Ідіть і виконуйте.
— Як накаже ваша світлість,— великий мейстер Пайсел поквапився геть, мало не зашпортавшись у власній мантії.
Леді Мерівезер зачинила по ньому двері.
— Місячний узвар,— промовила вона, повертаючись назад до королеви.— Ну й дурепа! Навіщо їй було так ризикувати?
— У маленької королеви є бажання, які Томен ще замалий вдовольняти.
Така небезпека існувала завжди, коли доросла жінка брала шлюб з маленьким хлопчиком. «Особливо якщо це вдовиця. Вона може запевняти, що Ренлі її не торкався, але я в це не вірю». Жінки п'ють місячний узвар лише з однією метою, і дівицям він просто не може бути потрібен.
— Мого сина зраджено. У Марджері є коханець. Це державна зрада, що карається на горло.
Серсі дуже сподівалася, що ота побабчена стара гаргара, мати Мейса Тайрела, доживе до суду. Наполягаючи, щоб Томен і Марджері побралися негайно, леді Оленна тільки прирекла свою дорогоцінну ружу на меч ката.
— Джеймі поїхав разом з сером Іліном Пейном. Гадаю, доведеться нам підшукати нового виконавця королівського правосуддя, щоб відрубати їй голову.
— Я можу,— запропонував Озмунд Кетлблек з безтурботною посмішкою.— У Марджері гарненька тоненька шийка. Добрий гострий меч легко її розрубає.
— Розрубати розрубає,— мовила Тейна,— але у Штормокраї стоїть військо Тайрелів, а ще одне — в Дівоставі. У них теж гострі мечі.
«Зусібіч ружі». Це страшенно дратувало. На відміну від його дочки, сам Мейс Тайрел ще був потрібен Серсі. «Принаймні поки не переможений Станіс. Тоді вже ніхто з них мені не знадобиться». Але як позбутися дочки, при цьому не втративши батька?