Але ніхто не мав чого їй переказати, ніхто не зізволяв розповісти, що ж відбувається у світі поза межами її піщаникової клітки.
— Темнозора схопили? — запитала вона одного дня в Борса.— Чи досі на нього полюють?
Але той просто розвернувся спиною і пішов геть.
— Ви оглухли? — крикнула Аріанна.— Ану поверніться й відповідайте! Я наказую!
У відповідь на це лише зачинилися двері.
— Тимоте,— спробувала вона заговорити іншого дня,— що сталося з королівною Мірселлою? Я не хотіла її кривдити!
Востаннє королівну вона бачила дорогою назад у Сонцеспис. Мірселла не могла сама всидіти на коні й подорожувала у паланкіні, з гарячковим блиском в зелених очах, із замотаною шовковими бинтами головою, куди її поранив Темнозір.
— Скажіть бодай, що вона не померла, благаю! Що поганого станеться, якщо я це знатиму? Скажіть, як вона почувається.
Тимот не відповів.
— Беландро,— за кілька днів заговорила Аріанна,— якщо ви справді любили мою леді-матір, згляньтеся на її бідолашну доньку та скажіть, коли ж нарешті до мене зазирне батько. Будь ласка! Будь ласка!
Однак Беландра теж язика проковтнула.
«Це батько так вирішив мене помучити? Не розпеченим залізом, не дибою, а мовчанкою?» Це так було схоже на Дорана Мартела, що Аріанна не втрималася — розсміялася. «Гадає, то хитрість, але насправді то слабкість». І вона вирішила насолодитися тишею і використати цей час для того, щоб зцілити душевні рани й загартуватися перед наступними випробуваннями.
Вона усвідомлювала: немає сенсу без кінця-краю думати про сера Ариса. Отож вирішила думати про гадюк, особливо про Тієну. Аріанна любила всіх своїх двоюрідних сестер-байстрючок — від колючої і запальної Обари до маленької Лорези, якій було всього шість рочків. Однак Тієну вона завжди любила найбільше — та була їй як рідна сестра, якої не мала Аріанна. З братами князівна ніколи не відчувала особливої близькості: Квентин поїхав у Айронвуд, а Тристан замалий. Ні, Аріанна дружила з Тієною, а ще з Гарином, Дрі й Ластатою Сильвою. У розвагах до них іноді долучалася Нім, і Сарелла лізла куди не просять, але зазвичай їхня компанія складалася з п'ятьох. Вони хлюпалися у водоймах і фонтанах Водосаду й, усівшись одне одному на голі спини, виїздили на поєдинки. Аріанна з Тієною разом училися читати, їздити верхи, танцювати. Коли їм було по десять, Аріанна поцупила карафу вина, і дівчата вдвох напилися. Разом вони їли, спали, обмінювалися прикрасами. Могли б і першого чоловіка пізнати разом, але Дрі так розпалився, що не встигла Тієна витягнути йому прутня з бриджів, як він обприскав їй усі пальці. «Небезпечні в неї руки». На згадку про це Аріанна посміхнулася.
Що більше князівна думала про сестер, то більше за ними сумувала. «Та може виявитися, що вони сидять на поверх нижче!» Уночі Аріанна постукала підбором сандалії у підлогу. Ніхто не озвався, тож вона, вистромившися з вікна, спробувала зазирнути вниз. Видно було вікна — менші, ніж у неї,— радше стрільниці, ніж вікна.
— Тієно! — погукала вона.— Тієно, ви там? Обаро, Нім! Ви мене чуєте? Еларіє! Ну хто-небудь! ТІЄНО!
Половину ночі князівна, звісившися з вікна, гукала, поки голос не зірвала, але ніхто так і не відгукнувся. Це її безмежно налякало. Якби гадюк ув'язнили у Списовежі, вони б не могли не почути криків. Чому ж не відповідають? «Якщо батько їх скривдив, я йому в житті не пробачу»,— подумала князівна.
За два тижні терпець їй урвався.
— Я поговорю з батьком просто зараз,— у наказовому тоні мовила вона до Ворса.— І ви негайно поведете мене до нього.
Але він не повів.
— Я готова побачитися з князем,— сказала вона до Тимота, але він відвернувся, мов і не чув. Наступного ранку, коли відчинилися двері, вона вже чекала просто за ними. Відштовхнула Беландру, аж таріль із пряними яйцями врізався в стіну, та не встигла й трьох кроків ступити, як її зловили вартові. Їх вона також знала, але й вони лишилися глухими до її вмовлянь. Хай як вона хвицала ногами й пручалася, її затягнули назад у камеру.
Аріанна вирішила, що слід поводитися обережніше. Її головна надія — Седра: дівчина молоденька, наївна й довірлива. Наскільки пригадувала князівна, Гарин якось похвалися, що переспав з нею. Отож Аріанна, купаючись наступного разу, завела з дівчиною розмову ні про що.
— Знаю: тобі звеліли зі мною не розмовляти,— заговорила вона,— та мені ж ніхто не забороняв говорити до тебе.
І вона почала теревенити про те, який день спекотний, і що вона вчора їла на вечерю, і якою повільною і неповороткою останнім часом робиться Беландра. Княжич Оберин усіх своїх дочок озброїв, щоб вони самі могли захиститися, та в Аріанни Мартел була єдина зброя — хитрість. Отож вона всміхалася й чарувала, нічого в Седри не питала, не вимагала у відповідь ні кивнути, ні слово сказати.
А на другий день за вечерею, коли дівчина подавала, Аріанна знов почала пліткувати. І мимохідь згадала Гарина. Седра, сором'язливо звівши очі, мало вино не розхлюпала, яке саме наливала. «Он воно як!» — подумала Аріанна.
Під час наступного купання вона говорила про своїх ув'язнених друзів, особливо про Гарина.
— За нього я боюся найбільше,— звірилася вона служниці.— Сироти — волелюбні душі, вони живуть у мандрах. Гарину потрібне сонце й свіже повітря. Якщо його замкнуть у вогкій темній камері, хіба він це витримає? У Голому Гастоні він і року не протягне.
Седра нічого не відповіла, та коли Аріанна вилазила з купелі, дівчина була геть бліда з обличчя, а мочалку так стиснула, що на мирський килим закрапала мильна піна.
Та все одно, щоб достукатися до дівчини, Аріанна витратила ще чотири дні й дві купелі.
— Будь ласка,— нарешті прошепотіла Седра, коли Аріанна яскравими фарбами змалювала картину, як Гарин викидається з вікна своєї камери, щоб перед смертю востаннє скуштувати свободи,— допоможіть йому. Благаю, не дайте йому померти.
— А що я можу вдіяти, поки я тут замкнена? — шепнула у відповідь князівна.— Батько зі мною бачитися не хоче. Ти єдина здатна врятувати Гарина. Ти його кохаєш?
— Так,— прошепотіла Седра, спалахнувши.— Але як я можу йому допомогти?
— Можеш таємно передати від мене на волю листа,— озвалася князівна.— Зробиш? Ризикнеш... заради Гарина?
Седра, розширивши очі, кивнула.
«Поштову ворону я вже маю,— подумала Аріанна,— тільки кому ж написати?» Єдиний з усіх змовників, кому вдалося вислизнути з батькової сітки, це Темнозір. Але на цей час сера Гарольда, може, вже й схопили, а якщо й ні, він уже точно втік з Дорну. Далі вона подумала про Гаринову матір і зеленокровицьких сиріт. «Ні, тільки не вони. Маю звертатися до людини, яка має справжню владу, яка з нами в змову не вступала, але в душі підтримує наші наміри». Князівна поміркувала, чи не звернутися до власної матері, однак леді Меларіо — в далекому Норвосі. Крім того, вже багато років князь Доран зовсім не дослухається до своєї леді-дружини. «Отже, і не вона. Потрібен лорд — можний лорд, що здатен буде переконати батька звільнити мене».
Наймогутнішим з усіх дорнських лордів був Андерс Айронвуд, князь крові, лорд Айронвудський і хранитель кам'яної дороги, та Аріанна розуміла, що ліпше не звертатися до людини, яка взяла собі за годованця її брата Квентина. «Ні, тільки не до нього». Колись до неї сватався брат Дрі, сер Дезіл Далт, але він, такий слухняний, зроду не піде проти князя. Крім того, лицар Лимонарію, може, і зміг би залякати маломожного лорда, але сили похитнути князя Дорнського не має. «Ні, він теж не підходить». Те саме стосується й батька Ластатої Сильви. «Ні». Зрештою Аріанна вирішила, що надії можна покладати тільки на двох: на Гармена Улера, лорда Пеклокутського, і Франкліна Фаулера, лорда Небосязького та хранителя княжого коридору.