— А він мене кохав,— мимоволі сказала вона.— Помер за мене.
— Навіть якщо й так, то він може виявитися першим з багатьох. Ви з кузинами хотіли війну затіяти. Може, ваше бажання і сповниться. От ми зараз розмовляємо з тобою, а в Сонцеспис пробирається інший лицар королівської варти. Сер Балон Свон везе мені голову Гори-на-коні. Мої прапороносці всіляко його затримують, щоб у нас трохи ще було часу. Віли на кістяній дорозі вісім днів возили його на лови і на полювання з соколом, а коли він перетнув гори, лорд Айронвуд на два тижні запросив його до себе на гостину. Нині він у Торі: леді Джордейн влаштувала на його честь змагання. Коли він нарешті досягне Примарного Пагорба, леді Толанд, звісно, схоче її перевершити. Та рано чи пізно сер Балон таки доїде у Сонцеспис, а тут схоче побачити королівну Мірселлу... і сера Ариса, свого побратима. І що ми йому скажемо, Аріанно? Може, сказати, що Арис загинув через нещасний випадок на полюванні або ж упав зі слизьких сходів? Наприклад, пішов той Окгарт купатися у Водосаду, послизнувся на мармурі, розбив голову й потонув?
— Ні,— озвалася Аріанна.— Скажи, що він загинув, захищаючи свою королівну. Скажи, що її намагався вбити Темнозір, а сер Арис став між ними й урятував її життя...— (Саме ж так має померти білий лицар королівської варти — віддати життя за того, кого присягнувся захищати).— У сера Балона, звісно, можуть виникнути підозри, як виникли у тебе, коли Ланістери вбили твою сестру з дітьми, але ж доказів він не матиме...
— ...поки не поговорить з Мірселлою. Чи бідолашній дитині уготовано нещасний випадок? Та якщо це станеться, це точно накличе війну. Жодна побрехенька не врятує Дорн від гніву королеви, якщо її донька загине, перебуваючи під моєю опікою.
«Я йому потрібна,— збагнула Аріанна.— Ось чому він по мене послав».
— Я можу намовити Мірселлу, що саме їй говорити, але навіщо це мені?
Батькове обличчя спотворив гнів.
— Попереджаю, Аріанно, у мене вже терпцю нема...
— На мене? — («Як це схоже на нього!») — На лорда Тайвіна і решту Ланістерів у тебе терпимості — як у Бейлора Благословенного, а на рідну дочку нема.
— Ти плутаєш терпець з терпимістю. Я все робив для знищення Тайвіна Ланістера з того самого дня, коли мені розповіли про Елію і її діточок. Я сподівався, перш ніж уб'ю його, забрати в нього все, що він любить, та, схоже, той його синок-карлик відібрав у мене таку насолоду. Тільки тим і втішаюся, що він помер лютою смертю від рук чудовиська, яке сам і породив. Але нехай уже... лорд Тайвін нині волає в пеклі... та якщо твоя безглузда витівка призведе до війни,— батько скривився на цьому слові, наче від болю,— скоро до нього приєднаються тисячі інших. Ти цього хочеш?
Але князівна не дозволить себе залякувати.
— Я хочу звільнення кузин. Помсти за дядька. Своїх прав!
— Твоїх прав?
— На Дорн.
— Отримаєш Дорн після моєї смерті. Тобі аж так кортить позбутися мене?
— Таке саме питання я можу поставити тобі, батьку. Ти вже багато років намагаєшся позбутися мене.
— Це неправда.
— Неправда? Може, брата спитаємо?
— Тристана?
— Квентина.
— А він тут до чого?
— Де він?
— З військом лорда Айронвуда на кістяній дорогі.
— Гарно брешеш, батьку, не можу заперечити. Навіть не моргнув. Квентин відплив у Ліс.
— З чого ти це взяла?
— Приятель сказав.
У неї теж можуть бути секрети.
— Твій приятель збрехав. Слово даю: твій брат не поплив ні в який Ліс. Присягаюся сонцем, списом і Сімома.
Та Аріанну так легко не обдуриш.
— Тоді в Мир? Тайрош? Знаю точно, що він десь за вузьким морем — наймає перекупних мечів, щоб відібрати те, що належить мені по праву народження.
Батько аж потемнів з обличчя.
— Така недовірливість не робить тобі честі, Аріанно. Це Квентин мав би плести проти мене інтриги. Я відіслав його геть ще зовсім хлопчиком, коли він ще не міг зрозуміти, що саме потрібно Дорну. Тепер Андерс Айронвуд йому більший батько, ніж я, однак брат твій лишається відданим і слухняним.
— Ну звісно! Ти завжди йому потурав. Він і схожий на тебе, і мислить як ти, і ти збираєшся Дорн віддати йому, навіть не заперечуй. Я читала твого листа,— зізналася вона; слова й досі вогнем горіли в її пам'яті.— «Одного дня ти сидітимеш на моєму місці та правитимеш Дорном»,— ось як ти йому написав. Скажи, батьку, коли ти вирішив позбавити мене спадку? З самого дня народження Квентина — чи ще з мого дня народження? Що такого я зробила, щоб ти мене так зненавидів? — у неї на очах виступили сльози, і це її тільки більше розлютило.
— Зненавидів? Ніколи в житті,— гірко мовив князь Доран голосом шелеским, як пергамент.— Аріанно, ти не розумієш.
— Ти заперечуєш, що писав ці слова?
— Ні. Це було, коли Квентин щойно виїхав до Айронвуда. Тоді я і справді хотів, щоб він заступив мене. На тебе в мене були інші плани.
— О так,— презирливо зронила вона,— і які плани! Гайлз Розбі. Безокий Бен Блектайд. Грандисон Сивобородий. Ось які то були плани.
Не даючи йому можливості відповісти, вона провадила:
— Я розумію, що мій обов'язок — народити Дорну спадкоємця, я про це ніколи не забувала. Я б вийшла заміж, радо вийшла, але ти підбирав мені таку пару, що це аж образливо! Кожним своїм кандидатом ти просто обпльовував мене. Якщо ти взагалі любив мене, навіщо пропонував мене Волдеру Фрею?
— Бо знав, що ти відмовишся. Коли ти досягла певного віку, я мав удавати, що підшукую тобі консорта, бо в іншому разі це могло збурити підозри, однак я не наважувався пропонувати тобі когось, на кого б ти погодилася. Бо ти давно обіцяна, Аріанно.
Обіцяна? Аріанна недовірливо витріщилася на нього.
— Про що це ти? Чергові брехні? Ти ніколи не казав...
— Угода укладалася таємно. Я збирався тобі розповісти, коли ти підростеш... на повноліття, думав я тоді, але...
— Мені двадцять три роки, я вже сім років як повнолітня жінка.
— Знаю. Я не казав тобі так довго, бо хотів тебе захистити. Аріанно, в тебе такий характер... для тебе таємниця — це особливо спокуслива плітка, якою слід тихенько, поночі, поділитися з Гарином і Тієною. А Гарин пліткар такий, яких ще серед сиріт пошукати, Тієна ж нічого не приховує від Обари й леді Нім. А якби дізналися вони... Обара полюбляє випити, а Нім у близьких стосунках з близнючками Фаулер. А кому потім розбовкають близнючки Фаулер? Так ризикувати я не міг.
Князівна була розгублена, збита з пантелику. «Обіцяна. Я була обіцяна».
— Хто він? Чиєю судженою була я стільки років?
— Тепер це вже байдуже. Він мертвий.
Це остаточно її приголомшило.
— Старі такі немічні? Він стегно зламав, чи застуду підхопив, чи подагра його добила?
— Казанок розплавленого золота. Ми, володарі світу, дбайливо будуємо плани, а боги їх руйнують,— князь Доран утомлено махнув почервонілою рукою.— Дорн буде твій. Даю тобі слово, якщо моє слово бодай щось для тебе важить. А твоєму братові Квентину вготовано важчий шлях.
— Який ще шлях? — підозріливо втупилася в нього Аріанна.— Що ти приховуєш? Семеро спасіть, мене вже нудить від секретів. Розкажи мені все, батьку... чи оголошуй Квентина спадкоємцем, а тоді можеш послати по Готу з його бардою — хочу померти поруч зі своїми сестрами.
— Ти справді думаєш, що я здатен скривдити доньок власного брата? — скривився батько.— Обарі, Нім і Тієні не бракує нічого, крім свободи, а Еларія з дітьми затишно влаштувалися у Водосаду. Дорія збиває своїм моргенштерном апельсини з дерев, а Елія з Обеллою тероризують усіх дітей у водоймах,— він зітхнув.— Ще так недавно ти й сама гралася в тих водоймах. Їздила верхи на плечах старшої дівчинки... високої такої, з ріденьким рудуватим волоссям...