— М'леді,— заговорив здоровань.— Ось вона.
— Ага,— докинув одноокий.— Царевбивцина лярва.
— За що ви так мене обзиваєте? — аж скулилася Брієнна.
— Якби я отримував срібного оленя за кожен раз, що ти вимовила його ім'я, я б забагатів, як твої друзі Ланістери.
— Це ж був просто... я не розумію...
— Та невже? — зареготав здоровань.— А ми розуміємо. Від вас смердить левами, леді.
— Це неправда!
Наперед виступив інший беззаконник — парубок у засмальцьованому овечому кожуху. В руках він тримав Клятвохранителя.
— А оце свідчить, що правда.
Голос його порипував від північного акценту. Парубок, витягнувши меча з піхов, поклав його перед Леді Твердосердою. У світлі з вогнища чорні й червоні брижі на лезі заграли, мов заворушилися, але очі жінки в сірому були прикуті до руків'я: на головці у вигляді золотої лев'ячої голови горіли, мов дві червоні зірки, рубінові очі.
— А ще є оце,— Торос Мирський дістав з рукава пергамент і поклав поруч з мечем.— Тут печатка малолітнього короля й пишеться, що оказовець сієї грамоти подорожує в його королівських справах.
Леді Твердосерда відклала меча, щоб прочитати грамоту.
— Меча дали мені зі шляхетною метою,— заговорила Брієнна.— Сер Джеймі дав обітницю Кетлін Старк...
— ...саме перед тим, як його друзі перерізали їй горло, здається,— сказав здоровань у жовтому плащі.— Всім нам добре відомо, чого вартий Царевбивця з його обітницями.
«Нічого не вийде,— подумала Брієнна.— Хай що я скажу, їх це не похитне». Але вона все одно не втрималася.
— Він обіцяв леді Кетлін повернути дочок, та заки ми доїхали на Королівський Причал, їх там уже не було. Джеймі послав мене на пошуки леді Санси...
— ...а якби ви знайшли дівчину,— запитав молодий північанин,— що ви мали робити з нею?
— Захищати її. Заховати в безпечне місце.
— І куди ж це? — розреготався здоровань.— У підземелля до Серсі?
— Ні.
— Можеш заперечувати, скільки заманеться. Але меч цей свідчить, що ти — брехуха. Ми що — маємо вірити, що Ланістери роздають ворогам золоті мечі з рубінами? Що Царевбивця велів тобі заховати дівчину від його рідної сестри-близнючки? А грамота з печаткою малолітнього короля — щоб тобі дупу було чим підтерти? А твоя компанія...— здоровань, обернувшись, поманив когось рукою, беззаконники розступилися, й наперед вивели ще двох бранців.— Хлопчак був особистим зброєносцем Куця,— пояснив здоровань Леді Твердосердій.— А другий — із клятих замкових лицарів клятого Рендила Тарлі.
Гайла Ганта побили так, що набряклого обличчя було й не впізнати. Коли Гайла виштовхнули наперед, він поточився й мало не впав. Подрик підхопив його під руку.
— Сер,— жалібно промовив хлопчик, побачивши Брієнну.— Тобто міледі. Вибачте.
— Тобі нема за що вибачатися,— сказала Брієнна й обернулася до леді Твердосердої.— Хай яку зраду ви приписуєте мені, міледі, а Подрик і сер Гайл до цього не причетні.
— Вони леви,— мовив одноокий.— І цього достатньо. Кажу, їх треба повісити. Тарлі повісив зо два десятки наших, давно пора повісити кількоро його людей.
Сер Гайл слабко посміхнувся до Брієнни.
— Міледі,— промовив він,— слід вам було виходити за мене, коли я пропонував. Тепер, боюся, вам судилося померти дівкою, а мені — злидарем.
— Відпустіть їх,— попросила Брієнна.
Жінка в сірому не відповіла. Вона роздивлялася меч, пергамент, бронзово-залізну корону. Нарешті поклала руку під підборіддя й затиснула шию, мов зібралася сама себе задушити. Але натомість вона заговорила... Голос був тремкий, ламкий, стражденний. Звук, здавалося, вихоплювався просто з горла, це було чи то бурчання, чи то сипіння, чи то передсмертні хрипи. «Мова пропащих душ»,— подумала Брієнна.
— Я не розумію. Що ви сказали?
— Вона спитала, як називається ваш клинок,— переклав молодий північанин в овечому кожусі.
— Клятвохранитель,— озвалася Брієнна.
Жінка в сірому засичала крізь пальці. Очі її горіли в темряві двома червоними проваллями. Вона знову заговорила.
— Ні, каже вона. Називайте відтепер його Клятвопорушником, каже вона. Він викуваний був для зради й убивства. Вона дає йому наймення Продажний Приятель. Як і вам.
— І кого ж це я продала?
— Її,— сказав північанин.— Невже міледі забула, що колись присягнула їй на вірність?
Єдиній жінці на світі панна Тартська присягала на вірність.
— Не може бути,— зронила Брієнна.— Вона померла.
— Смерть і гостеправо,— пробурмотіла Джейн Гедл на прізвисько Тичка.— Ні те, ні те вже не має такої ваги, як колись.
Леді Твердосерда скинула каптур і розмотала сірий вовняний шарф, який затуляв обличчя. Волосся на голові мала сухе й ламке, біле мов кістка. Чоло — плямисте, сіро-зелене, з брунатними вкрапленнями тліну. Шкіра на обличчі, від очей до підборіддя, звисала клаптями. На деяких ранах виднілася засохла кров, а інші видавалися розріхами, крізь які прозирав череп.
«Це обличчя!..— подумала Брієнна.— Це обличчя було таким вольовим і вродливим, а шкіра — такою гладенькою і м'якою!»
— Леді Кетлін? — на очі їй набігли сльози.— А казали... казали, що ви померли.
— А вона і померла,— мовив Торос Мирський.— Фреї перерізали їй горлянку від вуха до вуха. Коли ми біля річки знайшли її, вона вже три дні як була мертва. Гарвін благав мене, щоб я дарував їй цілунок життя, та було вже запізно. Я навіть пробувати не хотів, і тоді лорд Берик приклав до її вуст свої вуста, й вогонь життя перейшов з нього в неї. І... вона підвелася. Най береже нас Цар світла! Вона підвелася!
«Я досі сню? — подумалося Брієнні.— Це ще один кошмар, спричинений Куслієвими зубами?»
— Я її не зраджувала. Скажіть їй! Сімома присягаюся! Мечем своїм присягаюся!
Істота, що колись була Кетлін Старк, знову затиснула горло, уп'явшись пальцями в огидний розтин на шиї, і вичавила ще кілька звуків.
— Словеса — це суховій, каже вона,— переклав Брієнні північанин.— Каже, що ви маєте довести свою відданість.
— Як? — запитала Брієнна.
— Мечем. Ви його кличете Клятвохранителем? То стримайте клятву, яку ви дали їй, каже міледі.
— Чого вона хоче?
— Хоче або повернути до життя свого сина, або знищити тих, хто його вбив,— сказав здоровань.— Хоче нагодувати круків, як їх нагодували на Червоному весіллі. Фреї і Болтони нагодували, ага. І ми їй віддамо їх стільки, скільки схоче. А від вас вона просить лише Джеймі Ланістера.
Джеймі, Це ім'я пронизало, мов удар ножем у живіт.
— Леді Кетлін, я... Ви не розумієте, Джеймі... він врятував мене від зґвалтування, коли нас схопили криваві лицедії, а потім він повернувся по мене, стрибнув з порожніми руками у ведмежу яму... Присягаюся вам, він змінився. Він послав мене по Сансу, щоб захистити її, він не міг бути причетний до Червоного весілля.
Леді Кетлін міцніше стиснула горло пальцями, і з нього вихопилися хрипкі слова, задихані й уривчасті, вихопилися крижаним потоком. Північанин переклав:
— Вона каже, що ви мусите обрати. Або беріть меча і вбийте Царевбивцю, або вас повісять як зрадницю. Меч або зашморг, каже вона. Обирайте, каже вона. Обирайте.
Брієнна пригадала, як уві сні чекала в батьковій залі на хлопця, з яким мала взяти шлюб. Уві сні вона собі язика відкусила. «У мене в роті було повно крові». Уривчасто дихаючи, вона мовила:
— Я такого вибору не робитиму.
Запала довга тиша. А тоді знов заговорила леді Твердосерда. Цього разу Брієнна зрозуміла її слова. Їх було всього два.
— Повісьте їх,— вичавила леді.
— Як накажете, міледі,— сказав здоровань.
Брієнні знову скрутили мотузкою руки й повели геть із печери кам'яним переходом, що піднімався на поверхню. Надворі був ранок, з подивом побачила дівчина. Крізь дерева пробивалося бліде світанкове світло. «Стільки дерев — обирай, яке схочеш,— подумала Брієнна.— Далеко вести нас не доведеться».