Ніхто й не повів. Під покрученою вербою беззаконники накинули Брієнні на шию зашморг, туго його затягнули й перекинули другий кінець мотузки через гілку. Гайлу Ганту й Подрику Пейну дісталися в'язи. Сер Гайл кричав, що радо вб'є Джеймі Ланістера, але «Гончак» зацідив йому кулаком в обличчя, й він замовк. Здоровань уже знову вдягнув шолома.
— Якщо хочете сповідатися перед богами у своїх переступах, то саме час.
— Подрик нічого вам не зробив. Мій батько заплатить за нього викуп. Тарт недарма називають сапфіровим островом. Відішліть Подрика з моїми кістками у Вечірній палац — і отримаєте сапфіри, срібло — що забажаєте.
— Я бажаю назад свою жінку й дочок,— сказав «Гончак».— Твій батько зможе їх мені повернути? Якщо ні, пішов він у сраку. Хлопчак гнитиме поряд з тобою. І ваші кістки пообгризають вовки.
— Ти її вішати збираєшся чи ні, Лиме? — запитав одноокий.— Чи ти плануєш заговорити сучку до смерті?
«Гончак» забрав у нього кінець мотузки.
— Побачимо, чи вміє вона танцювати,— сказав він і смикнув.
Брієнна відчула, як стискається зашморг, як врізається в шкіру, як задирає підборіддя. Сер Гайл закрутисто сипав прокльонами, а хлопчик мовчав. Подрик ані разу очей не підвів, навіть коли його ноги відірвалися від землі. «Якщо це знову сон, час мені прокидатися. Якщо ж не сон, час помирати». Але вона поглядом прикипіла до Подрика: тоненьку шию стягував зашморг, а ноги бовталися. У Брієнни розтулився рот. Подрик хвицав ногами — задихаючись і помираючи. Попри мотузку, що душила її, Брієнна відчайдушно втягнула повітря. В житті їй не було так боляче.
Але вона спромоглася крикнути одне слово.
Cepci
Септа Моель виявилася цілком сивою — аж білою — гаргарою з гострим як сокира лицем і стиснутими у вічному незадоволенні губами. «Ця своєї цноти точно не загубила, можу закластися,— подумала Серсі,— тільки нині вона там уже зашкарубла, як дублена шкіра». Септу супроводжувало шестеро лицарів з мигдалеподібними щитами, на яких красувався веселковий меч їхнього відновленого ордену.
— Септо,— привіталася Серсі, яка сиділа біля підніжжя Залізного трону, вбрана в зелений шовк і золоте мереживо.— Перекажіть його святості, що ми засмучені. Він забагато собі дозволяє.
На пальцях і в золотих локонах у неї блищали смарагди. На неї дивився двір і дивилося місто, й Серсі хотілося, щоб вони бачили доньку лорда Тайвіна. Коли закінчиться цей балаган, усі зрозуміють, що тут є тільки одна справжня королева. «Але спершу доведеться потанцювати й не оступитися».
— Леді Марджері — законна і шляхетна дружина мого сина, його супутниця й консортка. Його святість не має підстав простягати до неї руки, ув'язнювати її саму або її юних кузин, яких ми всі так любимо. Вимагаю їх звільнити.
Суворе обличчя септи Моель і не здригнулося.
— Я перекажу його святості слова вашої світлості, але, на жаль, юну королеву і її фрейлін неможливо звільнити, поки не буде доведена їхня невинуватість.
— Невинуватість? Та ви тільки погляньте на ці милі юні личка — вони ж сама невинність!
— За милим личком грішне серце ховається.
З-за нарадчого столу заговорив лорд Мерівезер.
— Ким і в яких переступах звинувачуються юні панни?
— Меґа Тайрел і Елінор Тайрел,— відповіла септа,— обвинувачуються в хтивості, розпусті й у змові з метою вчинення державної зради. Алла Тайрел обвинувачується в тому, що була свідком їхньої ганьби й допомагала їм її приховати. У всіх цих переступах обвинувачується і королева Марджері, а також у перелюбстві й державній зраді.
Серсі притиснула руку до грудей.
— Кажіть, хто це поширює такі наклепи на мою невістку! Я жодному слову не вірю. Мій коханий синочок усім серцем полюбив леді Марджері, вона не могла так жорстоко його обманути.
— Обвинувач — ваш придворний лицар. Сер Озні Кетлблек перед олтарем Отця сам зізнався верховному септону, що пізнав королеву.
Гарис Свіфт, який сидів за нарадчим столом, хапнув ротом повітря, а великий мейстер Пайсел відвернувся. Повітря сповнилося гулу, мов у тронну залу випустили тисячу ос. З галереї почали одна по одній вислизати леді, а за ними й маломожні лорди і лицарі, що стояли в глибині зали. Золоті плащі їх не затримували, однак королева заздалегідь наказала серу Осфриду добре нотувати, хто втікає. «Щось Тайрелова ружа вже не так солодко їм пахне».
— Сер Озні — юний і хтивий, я не заперечую,— сказала королева,— але він — відданий лицар. Та якщо він каже, що брав у цьому участь... ні, це неможливо. Марджері цнотлива!
— Ні, не цнотлива. Я сама її оглянула за наказом його святості. Її цнота порушена. Це підтвердять септа Аглантіна й септа Мелісента, так само як і власна септа Марджері — Ністерика, яку теж ув'язнили у покаянній келії за те, що не перешкодила поганьбленню королеви. Леді Меґу й леді Елінор теж оглянули. Обидві вони вже втратили цноту.
Оси вже гуділи так гучно, що королева заледве чула власні думки. «Сподіваюся, маленька королева з кузинами отримували задоволення від своїх верхових прогулянок».
Аж тут лорд Мерівезер гримнув кулаком по столу.
— Леді Марджері врочисто поклялася, що вона цнотлива, поклялася перед її світлістю королевою і її покійним батьком. Тут чимало свідків. Лорд Тайрел також підтвердив її незайманість, так само як леді Оленна, а вона бездоганна леді. І ви хочете переконати нас, що всі вони брехали?
— Можливо, їх теж усіх ввели в оману, мілорде,— мовила септа Моель.— На це мені нема чого сказати. Можу тільки засвідчити істину, яку відкрила сама, оглядаючи королеву.
Картина, як ця старуха пхає зморшкуваті пальці Марджері в маленьку рожеву піхву, була настільки кумедна, що Серсі мало не розреготалася.
— Ми наполягаємо, щоб його святість дозволив нашим власним мейстрам оглянути мою невістку, аби точно знати, чи є бодай крихта правди в цих наклепах. Великий мейстре Пайселе, проведіть септу назад у септ Бейлора Богоугодного, й коли ви повернетеся, ми дізнаємося правду про цноту Марджері.
Пайсел побілів як молоко. «Під час нарад цей клятий блазень наговоритися не може, а тепер, коли мав би сказати кілька слів, мову втратив»,— подумала королева, і тут старий нарешті спромігся вичавити:
— Нема потреби оглядати її... її соромоту,— голос його тремтів.— На жаль... королева Марджері не цнотлива. Вона просила мене зварити їй місячний узвар, і то неодноразово.
Ревисько, яке здійнялося по тому, страшенно потішило Серсі Ланістер.
Навіть королівський герольд, що гримотів ратищем у підлогу, не міг погамувати галас. Королева на мить дозволила собі потонути в цих хвилях, насолоджуючись ганьбою маленької королеви. Вичекавши, вона з кам'яним обличчям підвелася й наказала золотим плащам очистити залу. «Марджері Тайрел кінець»,— зловтішно подумала Серсі. Вона рушила до королівського виходу позаду Залізного трону, в оточенні білих лицарів — Бороса Блаунта, Мірина Транта й Озмунда Кетлблека — останніх, які ще лишалися в місті.
Біля дверей стояв Сновида, стискаючи в руці брязкальце й великими круглими очима витріщаючись на гармидер. «Може, він і блазень, але несе своє блазенство з гідністю. Магі Ропусі теж слід було вбратися в картатий костюм — така з неї була провісниця майбуття». Серсі сподівалася, що стара шахрайка нині верещить у пеклі. Юній королеві, чий прихід вона провістила, кінець, а якщо не справдилося це пророцтво, можуть не справдитися й інші. «Ніяких золотих саванів, ніякого валонкара, нарешті я звільнилася від твого злобного каркання».
За королевою почали виходити і залишки її малої ради. Гарис Свіфт видавався причмеленим. Він спіткнувся на порозі й був би гримнувся, якби Оран Вотерз не підхопив його під руку. Навіть Ортон Мерівезер був стурбований.
— Простолюд полюбив маленьку королеву,— сказав він.— Їм це все не сподобається. Я вже боюся того, що може трапитися далі, ваша світлосте.
— Лорд Мерівезер має рацію,— мовив лорд Вотерз.— З ласки вашої світлості, я б уже спускав на воду решту дромонів. Коли вони з'являться на Чорноводді з прапором короля Томена на щоглах, це нагадає городянам, хто тут править, і гарантує безпеку, якщо хтось знову схоче вчинити заколот.