Серсі, дочекавшись, поки всі розсядуться, увійшла разом з Томеном. Позаду них ступав сер Озмунд Кетлблек у білій емальованій кірасі й білому вовняному плащі.
...вона злягалася з Ланселем і з Озмундом Кетлблеком, а може, і зі Сновидою — від неї всього можна сподіватися...
Джеймі бачив голого Кетлблека в лазні — бачив чорне волосся в нього на грудях і густі зарості між ніг. Він уявив, як ці груди притуляються до грудей Серсі, як це волосся кусає м'яку шкіру її персів. «Ні, вона не могла. Куць збрехав». Золота канитель і чорний дріт сплітаються, мокрі від поту... Кетлблекові вузькі щелепи щоразу, як він робить рух уперед, стискаються... Джеймі причулися сестрині стогони. «Ні. Це брехня».
Бліда, з почервонілими очима, Серсі здолала кілька сходинок, щоб стати навколішки перед батьком, і потягнула за собою Томена. Хлопчик аж відсахнувся від такого видовища, але мати стиснула його за зап'ясток, щоб не втік.
— Молися,— шепнула вона, і Томен спробував помолитися. Але ж йому всього вісім років, а лорд Тайвін — це просто жах якийсь. Відчайдушно ковтнувши повітря, король запхинькав.— Припини! — звеліла Серсі. Томен, відвернувшись, зігнувся навпіл і виблював. Корона впала й покотилася по мармуровій підлозі. Мати з огидою відсахнулася, і за мить король уже мчав до дверей з усіх своїх восьмирічних ніг.
— Пане Озмунде, змініть мене,— різко кинув Джеймі, коли Кетлблек погнався за короною. Вручивши йому золотого меча, Джеймі рушив за королем. У залі світильників він піймав хлопчика на очах у двох дюжин здивованих септ.
— Перепрошую,— плакав Томен.— Завтра в мене вийде. Мама каже, король має показувати приклад, але мене знудило.
«Так не піде. Забагато спраглих вух і голодних очей».
— Ходімо ліпше надвір, ваша світлосте,— Джеймі повів хлопчика на свіже повітря — наскільки воно буває свіжим на Королівському Причалі. Чотири десятки золотих плащів стояли по периметру площі, вартуючи коней і паланкіни. Джеймі відвів короля вбік, подалі від людей, і всадовив на мармурові сходи.
— Я не злякався,— запевняв хлопчик.— Просто мене знудило від запаху. Хіба тебе не нудило? Як ти це витримував, дядьку, сер?
«Я витримав гниття власної руки, коли Варго Гоут змусив мене носити її як прикрасу на шиї».
— Людина витримає що завгодно, якщо доведеться,— мовив Джеймі до сина. «Я витримав, коли король Ейрис засмажив людину просто в обладунках».— У світі повно жахіть, Томене. Можна з ними боротися, можна з них насміхатися, а можна просто не бачити... внутрішньо відключитися.
Томен поміркував.
— Я... я іноді відключався,— зізнався він,— коли Джофі...
— Джофрі.
Над ними стояла Серсі, й вітер шарпав її спідниці.
— Твого брата звали Джофрі. Він би ніколи мене так не зганьбив.
— Я не хотів. Я не злякався, мамо. Просто від лорда-дідуся так бридко пахне...
— Ти думаєш, мені він пахне краще? В мене теж є ніс,— вона, схопивши малого за вухо, поставила його на ноги.— У Лорда Тайрела є ніс. А ти бачив, щоб він блював у святому септі? Ти бачив, щоб Марджері рюмсала, як немовля?
— Серсі, досить! — скочив на ноги Джеймі.
У сестри роздулися ніздрі.
— Сер? Як ви тут опинилися? Ви присяглися стояти над батьком на чатах, наскільки я пам'ятаю, аж поки не закінчиться поминання.
— Уже закінчилося. Піди поглянь на нього.
— Ні. Сім днів і сім ночей, сказали ви. Лорд-командувач уміє рахувати до сімох? П'ять пальців на руці, а тоді додайте ще два.
На площу почали виходити люди, тікаючи від отруйного смороду в септі.
— Серсі, тихше,— застеріг Джеймі.— Сюди іде лорд Тайрел.
Тут королева нарешті схаменулася. Потягнула до себе Томена.
Мейс Тайрел уклонився.
— Його світлість не захворів, я сподіваюся?
— Король нездужає від горя,— сказала Серсі.
— Як і ми всі. Якщо я можу щось зробити...
Високо вгорі гучно крякнула ворона. Вона присіла на статую короля Бейлора, щоб лишити ляпку на його праведній голові.
— Ви багато чого може зробити для Томена, мілорде,— сказав Джеймі.— Може, зробите її світлості честь і повечеряєте з нею після вечірньої служби?
Серсі кинула на нього нищівний погляд, але бодай раз їй вистало здорового глузду прикусити язика.
— Повечеряти? — Тайрел, схоже, був приголомшений.— Гадаю... ну звісно, це велика честь для нас. Для мене й моєї леді-дружини.
Королева вичавила усмішку та щось приязно замугикала. Але щойно Тайрел пішов, а Томена відіслали геть з сером Адамом Марбрандом, як вона сердито обернулася до Джеймі.
— Ви п'яні чи марите, сер? З якого дива мені вечеряти з цим захланним дурнем і його недорозвиненою жінкою? — легкий вітерець скуйовдив її золоті кучері.— Я його правицею не призначатиму, якщо саме це...
— Тобі потрібен Тайрел,— урвав її Джеймі,— але не тут. Попросиш його взяти для Томена Штормокрай. Підлести йому, скажи, що хочеш, аби він на полі бою замінив нашого батька. Мейс уявляє себе видатним воїном. Отож він або піднесе тобі Штормокрай — або загрузне там і пошиється в дурні. І так, і так ти у виграші.
— Штормокрай? — Серсі замислилася.— Так, але... Лорд Тайрел особливо наголошував, що не поїде з Королівського Причалу, поки Томен не одружиться з Марджері.
Джеймі зітхнув.
— То нехай одружаться. Мине багато років, поки Томен доросте до консумації шлюбу. А поки цього не сталося, шлюб завжди можна розірвати. Отож нехай Тайрел отримає своє весілля та їде гратись у війну.
На сестрине обличчя наповзла сторожка посмішка.
— Навіть облога може бути небезпечною,— промуркотіла Серсі.— А що, у такій авантюрі лорд Небосаду може й життя втратити.
— Ризик існує,— підтакнув Джеймі.— Особливо якщо йому терпець урветься й він вирішить штурмувати браму.
Серсі кинула на нього довгий погляд.
— Знаєш,— сказала вона,— на мить ти страшенно нагадав мені батька.
Брієнна
Брама Сутінь-долу була зачинена й замкнена на засув. У передсвітанковій млі тьмяно мерехтіли мури міста. На фортечних валах, мов примарні чатові, ворушилися пелехи туману. Під брамою, чекаючи сходу сонця, вже вишикувалося з дюжину возів, запряжених кіньми й волами. Брієнна стала в чергу за ріпою. Литки вже боліли, тож приємно було злізти з коня й випростати ноги. Незабаром з лісу виїхав ще один віз. На той час як небо почало ясніти, черга вже тягнулася на чверть милі.
Простолюд кидав на дівчину цікаві погляди, але ніхто до неї не заговорював. «Це мені їх розпитувати потрібно»,— подумала Брієнна, але їй завжди було важко спілкуватися з незнайомцями. Ще дівчинкою вона була страшенно скутою. Довгі роки кпинів тільки додали їй сором'язливості. «Я маю питати про Сансу. Як іще мені її шукати?» Вона прокашлялася.
— Добродійко,— мовила вона до жінки на возі з ріпою,— може, ви бачили дорогою мою сестру? Юна панна, тринадцять років, гарна з обличчя, з синіми очима й золотисто-каштановими косами. Можливо, вона подорожує з лицарем-п'яницею.
Жінка похитала головою, але чоловік її сказав:
— Можу закластися, що ніяка вже вона не панна. У сердешної дівчини є ім'я?
У Брієнни в голові було порожньо. «Я мала вигадати для неї яке-небудь ім'я». Підійшло б яке завгодно, тільки нічого не спадало на думку.
— Безіменна? Що ж, на дорогах повно безіменних дівчат.
— А на цвинтарях їх ще більше,— докинула жінка.
На світанку на парапетах з'явилися вартові. Селяни позалазили на вози й узялися до віжок. Брієнна теж сіла верхи, потім роззирнулася.
Здебільшого в черзі на в'їзд у Сутінь-діл стояли селяни з фруктами й овочами на продаж. Позаду, через дюжину людей, в черзі сиділо двійко заможних городян на вгодованих ступаках, а ще трохи далі Брієнна запримітила худенького хлопчину на рябому коні. Не було знаку ні двох лицарів, ні сера Шадрика, ні Маячливого Мишеняти.