— Ти зізнаєшся у скоєному? — нахмурився лорд Нестор.
— Мав би я очі — я б заплакав,— голос співця, такий сильний і впевнений поночі, тепер звучав тихо й надтріснуто.— Я так її кохав, я не міг бачити її в обіймах іншого, не міг витримати, що вона до нього лягає в ліжко. Я не хотів кривдити свою любу леді, присягаюся. Я замкнув двері, щоб ніхто не турбував нас, поки я їй освідчуватимуся, та леді Лайса була така холодна... а коли вона сказала, що в тяжі від лорда Пітира... мене охопило якесь божевілля...
Поки він говорив, Санса не підводила голови. Тлуста Мадді казала, що Морд відтяв співцю три пальці — обидва мізинці й один підмізинний. Мізинці рукавичок і справді дивно стирчали порівняно з іншими пальцями, але сказати напевне було важко. Може, це просто плітки. Звідки Мадді знати?
— Лорд Пітир зласкавився й дозволив зоставити мені ліру,— мовив сліпий співець.— Ліру... і язик... щоб я і далі міг співати своїх пісень. Леді Лайса так любила, коли я співаю...
— Заберіть це жалюгідне створіння, бо я сам його зараз уб'ю,— прогарчав лорд Нестор.— Мене нудить від самого погляду на нього.
— Морде, забери його назад у небесну камеру,— сказав Пітир.
— Так, м'лорде,— Морд ухопив Марильйона за комір.— Досить балачок.
Коли він заговорив, Санса з подивом зауважила, що в нього всі зуби золоті. Присутні провели поглядами тюремника, який напівтягнув-напівштовхав співця до дверей.
— Слід його стратити,— заявив сер Марвин Белмор, коли вони вийшли.— Нехай летить за леді Лайсою у місячні двері.
— Язика б йому втнути,— докинув сер Альбар Ройс.— Того брехливого, глузливого язика.
— Знаю, я був до нього надто поблажливий,— вибачливо мовив Пітир Бейліш.— Якщо по правді, мені його шкода. Він убив з кохання.
— З кохання чи з ненависті,— сказав Белмор,— а він заслуговує на смерть.
— І скоро вона прийде,— різко мовив лорд Нестор.— У небесних камерах ніхто надовго не затримується. Блакить покличе і його.
— Можливо,— озвався Пітир Бейліш,— та чи відповість Марильйон на її поклик, знає тільки він сам.
Пітир махнув рукою, і вартові відчинили двері в кінці зали.
— Панове, ви, певно, втомилися з дороги. Вам усім на ніч приготували кімнати, а в нижній залі вас очікує вечеря й вино. Освеле, проведіть їх і потурбуйтеся, щоб їм нічого не бракувало,— звелів він і обернувся до Нестора Ройса.— Мілорде, не приєднаєтеся до мене у світлиці — вип'ємо по кубку вина? Алейн, люба, ходи з нами — наливатимеш.
У світлиці, де вже чекала карафа вина, слабко горів коминок. Стояло арборське золоте. Поки Пітир залізною коцюбою помішував дрова, Санса налила лорду Нестору кубок, з яким той сів біля вогню.
— Але це ще не кінець,— заговорив він до Пітира, так наче Санса й не присутня.— Мій кузен планує допитати співця особисто.
— Бронзовий Йон мені не довіряє,— Пітир відсунув убік поліно.
— Він приїде не сам. До нього приєднається Саймонд Темплтон, можете не сумніватися. І леді Вейнвуд також, боюся.
— І лорд Белмор, і молодий лорд Гантер, і Гортон Редфорт. І вони привезуть з собою Сильного Сема Стоуна, і Толетів, і Шетів, і Колдвотерів, і декого з Корбреїв.
— А ви добре поінформовані. А кого з Корбреїв? Не лорда Лайонела?
— Ні, його брата. Сер Лін мене чогось недолюблює.
— Лін Корбрей — людина небезпечна,— твердо мовив лорд Нестор.— І що ви маєте намір робити?
— А що мені робити, окрім як прийняти їх, якщо вони приїдуть? — Пітир ще раз поворушив полум'я і поклав коцюбу.
— Кузен хоче змістити вас із посади лорда-оборонця.
— Якщо так, зупинити його я не зможу. У мене в залозі двадцятеро людей. Лорд Ройс із друзями може підняти двадцять тисяч,— Пітир перейшов до дубової скрині, що стояла під вікном.— Бронзовий Нон вчинить, як схоче,— сказав він, опускаючись навколішки. Відчинивши скриню, він витягнув звідти сувій пергаменту й передав його лорду Нестору.— Мілорде, ось вам знак прихильності міледі.
Санса дивилася, як Ройс розгортає пергамент.
— Це... це неочікувано, мілорде.
Вона вражено угледіла сльози в його очах.
— Неочікувано, але ж не незаслужено. Міледі цінувала вас понад усіх своїх прапороносців. Спиралася на вас, як на валун, і так вас і називала.
— Валун,— почервонів лорд Нестор.— Так і називала?
— Дуже часто. А це,— Пітир вказав на пергамент,— тому доказ.
— Це... приємно знати. Джон Арин цінував мою службу, я знаю, однак леді Лайса... вона зневажила мене, коли я прийшов залицятися, і я боявся...— лорд Нестор нахмурився.— Тут печатка Аринів, я бачу, але підпис...
— Лайсу вбили, вона не встигла підписати грамоту, отож її підписав я, лорд-оборонець. Як вона того й хотіла.
— Зрозуміло,— лорд Нестор згорнув пергамент.— Ви... дуже обов'язковий, мілорде. І мужності вам не бракує. Дехто вважатиме цей дарунок недоречним і звинувачуватиме за це вас. Посада доглядача Місячної брами ніколи не була спадковою. Браму звели Арини ще за тих часів, коли носили соколину корону та правили Видолом як королі. Гніздо було їхньою літньою резиденцією, однак коли випадав сніг, двір спускався вниз. Багато хто вважає Браму королівською, так само як і Гніздо.
— У Видолі уже триста років немає королів,— зауважив Пітир Бейліш.
— Бо з'явилися дракони,— погодився лорд Нестор.— Та навіть по тому Брама лишалася замком Аринів. Джон Арин і сам служив доглядачем Місячної брами, поки живий був його батько. Зійшовши на престол Гнізда, він цю честь передав своєму брату Роннелу, а після нього — своєму родичу Денісу.
— Братів у лорда Роберта немає. А родичі всі далекі.
— Це правда,— лорд Нестор міцно стиснув пергамент.— Не скажу, що зовсім на це не сподівався. Поки лорд Джон правив державою як правиця, саме я правив Видолом від його імені. Робив усе, що від мене вимагалося, але нічого не вимагав для себе. Але ж, боги праведні, я це заслужив!
— Заслужили,— сказав Пітир,— і лорду Роберту спатиметься краще, коли він знатиме, що ви завжди поряд — відданий друг біля підніжжя його гір. Отож...— він підніс кубок,— тост, мілорде. За дім Ройсів, доглядачів Місячної брами... віднині й довіку.
— Віднині й довіку, так!
Срібні кубки брязнули.
Пізніше, набагато пізніше, коли в карафі не залишилося ні краплі арборського золотого, лорд Нестор нарешті повернувся до товариства своїх лицарів. Санса на той час уже засинала навстоячки, мріючи тільки залізти до себе в ліжко, однак Пітир ухопив її за зап'ясток.
— Бачиш, на які дива здатні брехня й арборське золоте?
Чому їй так хочеться розплакатися? Добре, що Нестор Ройс уже пішов.
— То це все брехня?
— Не все. Лайса частенько називала лорда Нестора валуном, тільки навряд чи це був комплімент. Сина його вона кликала брилою. Вона знала, що лорд Нестор мріє одного дня отримати собі Браму, стати справжнім лордом, а не тільки з титулу, однак Лайса сподівалася народити ще синів і хотіла передати замок Робертовому молодшому брату,— він підвівся.— Ти зрозуміла, що тут відбулося, Алейн?
Санса на мить завагалася.
— Ви віддали лорду Нестору Місячну браму, щоб заручитися його підтримкою.
— Так,— підтвердив Пітир,— але ж наш валун — Ройс, а це означає, що він страшенно гоноровий і колючий. Якби я прямо запропонував йому грошей, він за таку зневагу до своєї честі надувся б, як сердита жаба. Але ось таким робом... він не зовсім уже дурень, однак брехня, яку йому піднесли, виявилася солодшою за правду. Йому хочеться вірити, що Лайса цінувала його понад інших прапороносців. Зрештою, одним з цих інших є Бронзовий Йон, і Нестор дуже добре пам'ятає, що сам він походить з молодшої гілки дому Ройсів. Для свого сина він хоче більшого. Гонорові люди заради своїх дітей зроблять таке, чого б ніколи не зробили заради себе.
Санса кивнула.
— А підпис... ви ж могли попросити лорда Роберта поставити свій підпис і печатку, але натомість...
— ...підписав сам як лорд-оборонець. А чому?
— Тому що... як вас змістять або... або уб'ють...