Коли Джеймі повертався в Червону фортецю на вершечку Ейгонового пагорба, вулиці Королівського Причалу були майже безлюдні. Солдати, які перед тим юрмилися в гральних кублах і шинках, тепер майже всі роз'їхалися. Гарланд Галантний забрав половину тайрелівського війська назад у Небосад, і з ним поїхали його леді-мати й бабуся. Друга половина вийшла в похід на південь під командуванням Мейса Тайрела і Матиса Рована, щоб узяти в облогу Штормокрай.
Що ж до ланістерівського війська, то під міськими мурами й досі стояли табором дві тисячі загартованих ветеранів, очікуючи прибуття флоту Пакстера Редвина, який має доправити їх через Чорноводу затоку в Драконстон. Лорд Станіс, відпливаючи на північ, схоже, залишив там тільки невеличку залогу, отож Серсі вирішила, що двох тисяч вояків має вистачити.
Решта західняків повернулася до жінок і дітей — відбудовувати свої домівки, засівати лани й збирати залишки врожаю. Перед від'їздом Серсі водила в їхній табір Томена, щоб вони трішки порадували свого маленького короля. Ніколи ще не була вона така гарна, як того дня: на вустах у неї грала усмішка, а у золотому волоссі — осіннє сонце. Хай що там можна закинути сестрі, але одного в неї не забрати: вона вміє причаровувати чоловіків, коли схоче.
В'їжджаючи у замкову браму, Джеймі зустрів у зовнішньому дворі дві дюжини лицарів, які зі списами напереваги тренувалися на опудалі. «Ось іще одне, чого я більше ніколи не зможу». Сулиця важча й громіздкіша за меч, а Джеймі й з мечем нині важко впоратися. Можна спробувати тримати її в лівій руці, та це означатиме, що щита слід перевісити на праву. Але в сутичці ворог завжди з лівого боку. Отож зі щита на правій руці користі приблизно стільки само, як з пипок на нагруднику. «Ні, поєдинки мої в минулому»,— подумав Джеймі, злазячи з коня... і все одно зупинився подивитися.
Сер Толад Довгань злетів з коня: мішок з піском, крутонувшись, гепнув його просто по голові. Дужий Вепр з такою силою всадив списа у щит, аж той тріснув, а Кенос Кайський доламав його. Для сера Дермота Дощелісівського довелося вішати новий щит. Ламберт Тернбері вдарив по дотичній, а от Безбородий Джон Бетлі, Гамфрі Свіфт і Алін Стакспір усі впоралися з завданням добре, в той час як Рудий Ронет Конінтон навпіл зламав списа. А тоді на коня сів Лицар Квітів — і посоромив їх усіх.
Поєдинок на три чверті залежить він уміння лицаря триматися верхи, завжди вважав Джеймі. Сер Лорас тримався неперевершено, а з сулицею вправлявся так, наче з нею був народжений... мабуть, саме тому в його матері на обличчі завжди такий болісний вираз. Поціляв він куди схоче, рівновагу тримав як кіт. «Мабуть, не така вже то була щаслива випадковість, що він скинув мене з коня». Прикро, що Джеймі вже ніколи не зможе взяти у хлопця реванш. Отож він пішов геть, лишивши здорових змагатися між собою.
Серсі була у себе в світлиці в Мейгоровій тверджі, разом з Томеном і темнокосою мирсянкою — дружиною лорда Мерівезера. Всі троє реготали з чогось, що сказав великий мейстер Пайсел.
— Я проґавив якийсь дотеп? — поцікавився Джеймі, заходячи У двері.
— Погляньте, ваша світлосте,— проворкотіла леді Мерівезер,— повернувся ваш доблесний брат.
— Частково.
Джеймі збагнув, що королева напідпитку. Останнім часом здавалося, що в Серсі завжди під рукою карафа вина — і це в людини, яка так зневажала Роберта Баратеона за пияцтво! Джеймі це не подобалося, проте останніми днями йому не подобалося все, що робила сестра.
— Великий мейстре,— сказала вона,— прошу, поділіться новиною з лордом-командувачем.
Пайсел мав страшенно ніяковий вигляд.
— Прилетів птах,— заговорив він.— Зі Стоукворту. Леді Танда пише, що її дочка Лоліс народила міцненького здорового синочка.
— В житті не вгадаєш, брате, як назвали того малого байстрюка.
— Пригадую, хотіли його Тайвіном наректи.
— Так, але я заборонила. Сказала Фалізі, що не допущу, аби шляхетне батькове ім'я дісталося незаконному виплодку якогось свинопаса й недоумкуватої льохи.
— Леді Стоукворт наполягає, що це не вона дитину називала,— вставив великий мейстер Пайсел. Зморшкувате чоло в нього зросилося потом.— Пише, що вибір зробив чоловік Лоліс. Отой чоловік, Брон, він... схоже, що він...
— Тиріон,— припустив Джеймі,— малому дали ім'я Тиріон.
Старий кивнув тремтячою головою, витираючи чоло рукавом мантії.
Джеймі не зміг втриматися від сміху.
— Отакої, люба сестро. Ти всюди шукаєш Тиріона, а він ховається у лоні Лоліс.
— Блазень! Ви з Броном обидва блазні. Той перекупний меч, без сумніву, сидить зараз посміюється зі свого зухвалого жарту, дивлячись, як байстрюк смокче вим'я Лоліс Льохи.
— Мабуть, малюк у чомусь нагадує вашого брата,— припустила леді Мерівезер.— Може, народився калікою або ж безносим,— вона гортанно засміялася.
— Слід буде надіслати хлопчині подарунок,— оголосила королева.— Так, Томене?
— Можемо подарувати йому кошеня.
— Левеня,— сказала леді Мерівезер. «Щоб горлянку йому перегризло»,— ясно читалося в її посмішці.
— Я не такий подарунок мала на увазі,— мовила Серсі.
«Нового вітчима, швидше за все». Джеймі добре знав оцей погляд у сестриних очах. Бачив його неодноразово, й востаннє — на Томеновому весіллі, коли палала Вежа правиці. Зелені відблиски дикополум'я падали на обличчя спостерігачів, і всі вони в ту мить нагадували тлінні трупи, зграю утішених упирів, от тільки деякі з цих трупів були трішки привабливіші за інших. Навіть у цьому зловісному світлі Серсі була прегарна. Стояла, тримаючи одну руку на грудях, розтуливши вуста, а зелені очі світилися. «Та вона плаче!» — збагнув тоді Джеймі, тільки не міг сказати, від горя чи захвату.
І тепер, побачивши цей погляд, він відчув занепокоєння, бо це нагадало йому про Ейриса Таргарієна — про те, як збуджував його вогонь. У короля немає секретів од королівської варти. В останні роки правління стосунки між Ейрисом і королевою були напружені. Спали вони окремо, та й удень намагалися уникати одне одного. Однак щоразу як Ейрис віддавав людину на поталу вогню, до королеви Рейли поночі приходив відвідувач. Того дня, коли король спалив свого правицю (того, що з булавою і кинджалом на гербі), за дверима спальні на варті стояли Джеймі з Джоном Дарі, поки король задовольняв свою хіть. «Мені боляче,— чувся плач Рейли з-за дубових дверей.— Мені боляче». Дивна річ, але цей плач був жахливіший за зойки лорда Челстеда. «Ми присягалися захищати і її»,— нарешті не витримав Джеймі. «Так,— погодився Дарі,— але не від нього».
Після цього Джеймі бачив Рейлу тільки одного разу — вранці того дня, коли вона відпливла на Драконстон. Сідаючи в королівську карету, яка мала відвезти її з Ейгонового пагорба на корабель, королева була в плащі з насунутим нам очі каптуром, та після її від'їзду Джеймі чув, як перешіптувалися покоївки. Королева мала такий вигляд, наче її подер дикий звір: подряпав їй стегна й покусав груди. Джеймі знав: це коронований звір.
Наприкінці Божевільний Король став усього боятися, нікому не дозволяв у своїй присутності з'являтися з крицею, лише королівська варта мала мечі. Борода в нього була тепер закошлана й немита, сплутане сріблясто-золоте волосся сягало пояса, нігті перетворилися на потріскані жовті пазурі дев'ять дюймів завдовжки. Та тільки нікуди він не міг подітися від своїх мучителів-клинків — мечів, з яких був викуваний Залізний трон. Руки й ноги в Ейриса вічно були вкриті струпами й напівзагоєними порізами.
Буде він буде королем обгорілого кістя та смаженого м'яса, пригадалося Джеймі, коли він побачив сестрину посмішку. Буде він королем попелу.
— Ваша світлосте,— мовив він,— можна з вами перемовитися наодинці?
— Якщо хочеш. Томене, тобі сьогодні давно пора на уроки. Іди з великим мейстром.
— Так, мамо. Ми зараз проходимо Бейлора Благословенного.
Розцілувавши королеву в обидві щоки, леді Мерівезер теж зібралася йти.