— Мені повертатися на вечерю, ваша світлосте?
— Вельми ображуся, якщо не повернетеся.
Джеймі не міг не відзначити, як мирсянка на ходу погойдує стегнами. «Кожен крок спокусливий». Коли по ній зачинилися двері, він, прочистивши горло, заговорив:
— Спершу оті Кетлблеки, тоді Кайберн, тепер вона. Дивний звіринець ти зібрала останнім часом у себе, люба сестро.
— Я вельми прихилилася до леді Тейни. Вона мене забавляє.
— Вона з фрейлін Марджері Тайрел,— нагадав їй Джеймі,— і доносить на тебе маленькій королеві.
— Звісна річ,— Серсі підійшла до буфета, щоб долити собі вина.— Марджері була в захваті, коли я попросила її дозволу взяти Тейну собі за фрейліну. Ти б її тільки чув! «Вона вам за сестру буде, як мені була. Звісно, беріть її! У мене ж є кузини й інші леді». Наша маленька королева не хоче лишати мене на самоті.
— То якщо ти знаєш, що це шпигунка, навіщо наближати її до себе?
— Марджері й наполовину не така кмітлива, якою себе вважає. Вона й гадки не має, яку солоденьку змію пригріла біля себе в особі цієї мирської шльондри. Тейну я використовую для того, щоб згодовувати маленькій королеві те, що мені потрібно. Дещо з цього навіть правда,— очі Серсі пустотливо сяяли.— А Тейна переповідає мені про все, чим займається панна Марджері.
— Та невже? Що ти взагалі знаєш про цю жінку?
— Я знаю, що вона — матір, яка хоче, щоб її син високо піднісся у світі. І для цього вона зробить усе можливе. Матері всі однакові. Леді Мерівезер, може, і зміюка, але далеко не дурна. Вона розуміє, що я для неї здатна зробити більше, ніж Марджері, отож і старається для мене. Ти б здивувався, якби дізнався, скільки всього цікавого вона мені вже переповіла.
— Ти про що?
Серсі всілася під вікном.
— Ти знав, що королева колючок у своїй кареті тримає скриню монет? Це старе золото, ще з часів до Завоювання. Отож коли хтось із купців безрозсудно називає ціну в золотих монетах, вона йому платить небосадськими долонями, які важать удвічі менше за наші дракони. А який купець наважиться скаржитися, що його обдурила леді-мати Мейса Тайрела? — Серсі ковтнула вина.— То як там твоя прогулянка?
— Дядько зробив зауваження через твою відсутність.
— Дядькові зауваження мене не хвилюють.
— А мали б. Він міг би стати тобі в пригоді. Якщо не в Річкорині чи Кичері, то на Півночі, у протистоянні з лордом Станісом. Батько завжди покладався на Кевана, коли...
— Хранитель Півночі в нас Руз Болтон. Він і займеться Станісом.
— Лорд Болтон у пастці біля Перешийку, відрізаний від Півночі залізними, які засіли в Кейлінському Рову.
— Це ненадовго. Цю маленьку перешкоду дуже скоро прибере Болтонів синок-байстрюк. Болтон додасть до свого війська дві тисячі Фреїв під командуванням синів лорда Волдера — Гостіна та Ейніса. Цього має бути більш ніж достатньо, щоб упоратися зі Станісом і кількома тисячами морально зломлених вояків.
— Сер Кеван...
— ...буде вельми заклопотаний у Дарі — вчитиме Ланселя підтирати дупу. Після батькової смерті він геть утратив мужність. Він старий і втомлений. А нам краще прислужаться Давен і Даміон.
— Гаразд, вони підійдуть,— сказав Джеймі, який не мав нічого проти кузенів.— Однак тобі все одно потрібен правиця. Якщо не дядько, то хто?
— Авжеж не ти,— розсміялася сестра.— Можеш не боятися. Мабуть, Тейнин чоловік. Дід у нього був правицею Ейриса.
Правиця з рогом достатку на гербі. Джеймі добре пам'ятав Оуена Мерівезера — приязного, але слабкого.
— Наскільки пригадую, він так добре проявив себе, що Ейрис вигнав його у заслання й відібрав усі землі.
— А Роберт їх повернув. Принаймні деякі. Тейна порадується, якщо Ортону вдасться повернути решту.
— Ти хочеш порадувати якусь мирську повію? А я гадав, ти хочеш правити королівством.
— А я і правлю королівством.
«Семеро спасіть нас, ти правиш». Сестра вважала себе лордом Тайвіном з цицьками, але вона помилялася. Батько був безжалісний і невблаганний, як льодовик, а от Серсі радше нагадувала дикополум'я, особливо коли хтось їй суперечить. Почувши, що Станіс покинув Драконстон, вона раділа як дівча, переконана, що він нарешті здався й сам поплив у вигнання. Та коли долетіли чутки, що він об'явився на Стіні, на сестрину лють просто страшно дивитися було. «Голова в неї на плечах є, тільки сестра нерозсудлива й нетерпляча».
— Тобі потрібна допомога сильного правиці.
— Слабкому правителю потрібен сильний правиця, як Ейрису потрібен був батько. А сильний правитель потребує тільки сумлінного слуги, щоб виконував його накази,— вона побовтала вино в келиху.— Може, лорд Галін підійде. Це буде не перший піромант на посаді королівського правиці.
«Не перший. А останнього я власноруч убив».
— Подейкують, що ти збираєшся призначити корабельником Орана Вотерза.
— Хтось за мною шпигує?
Оскільки Джеймі не відповів, Серсі, відкинувши назад волосся, мовила:
— Вотерз добре пасує на цю посаду. Півжиття на кораблях провів.
— Півжиття? Та йому не більш як двадцять років.
— Двадцять два, і що з того? Батькові й двадцяти одного не було, коли Ейрис призначив його правицею. Давно пора Томену запросити до себе трохи молоді замість тих зморшкуватих сивобородих стариганів.
«Дужий, енергійний і вродливий»,— подумав Джеймі. ...вона злягалася з Ланселем і з Озмундом Кетлблеком, а може, і зі Сновидою — від неї всього можна сподіватися...
— Краще призначити Пакстера Редвина. Він командує найбільшим флотом у Вестеросі. А Оран Вотерз зможе командувати хіба що яликом, та й то якщо ти йому того ялика купиш.
— Ти просто як дитина, Джеймі. Редвин — прапороносець Тайрела й небіж отої його жахливої матері. А мені в раді креатура лорда Тайрела не потрібна.
— Ти хотіла сказати — Томену.
— Ти знаєш, про що я.
«Надто добре знаю».
— Я тільки знаю, що ідея призначити Орана Вотерза погана, а Галіна — ще гірша. Що ж до Кайберна... боги праві, Серсі, він же водив товариство з Варго Гоутом. Цитадель його позбавила ланцюга!
— Сірі вівці. Кайберн мені прислужився найбільше. І він мені відданий, чого я не можу сказати про власних родичів.
«Якщо ти так діятимеш і далі, люба сестро, скоро ми всі підемо на бенкет для круків».
— Серсі, ти сама себе послухай. Ти в кожній тіні бачиш карлика і робиш з друзів ворогів. Дядько Кеван тобі не ворог. І я тобі не ворог.
Її обличчя перекосилося від люті.
— Я благала в тебе допомоги! Я перед тобою навколішки падала, а ти мені відмовив!
— Але моя обітниця...
— ...не завадила тобі зарубати Ейриса. Словеса — це суховій. Ти міг отримати мене, а натомість обрав свій плащ. Забирайся.
— Сестро...
— Забирайся, кажу. Мене нудить від того твого бридкого кикотя. Геть!
Щоб підкріпити свої слова, вона пожбурила йому в голову келих з вином. Промазала, однак Джеймі натяк зрозумів.
Увечері він сам-один сидів у вітальні Вежі білого меча, за келихом дорнського червоного й Білою книгою. Гортав її обрубком правої руки, коли увійшов Лицар Квітів, скинув плаща, відстебнув пояс із мечем і повісив на гачок на стіні поряд з мечем Джеймі.
— Бачив тебе сьогодні у дворі,— сказав Джеймі.— Добре ти проїхав.
— Краще, ніж просто добре.
Сер Лорас налив собі кухлик вина й сів навпроти за столом-півмісяцем.
— Людина скромніша могла б відповісти: «Ви надто добрі до мене, мілорде» або ж «У мене гарний кінь».
— Кінь був нормальний, а мілорд приблизно такий самий добрий, як я скромний,— озвався Лорас і махнув на книгу.— Лорд Ренлі любив казати, що книги — то для мейстрів.
— А ця — для нас. Тут записана історія кожного, хто носив білого плаща.
— Я її переглядав. Гарненькі герби. Але я люблю, щоб у книжках ілюстрацій було побільше. У лорда Ренлі було декілька з такими малюнками, що в септона й очі б осліпнули.
Джеймі не стримав посмішки.