«Усілякі дурниці».
— Мілорди самі прочитають листа, якщо схочуть. Ройс та оті решта збирають під Соколиним Гніздом військо. Хочуть змістити Мізинчика з посади лорда-оборонця, як доведеться, то й силоміць. Питання таке: ми це допустимо?
— А лорд Бейліш просив нашої допомоги? — запитав Гарис Свіфт.
— Поки що ні. Як по правді, він наче й не переймається. У своєму листі згадує бунтівників побіжно, а далі просить вислати йому якісь старі Робертові гобелени.
Сер Гарис пошкріб куцу борідку.
— А лорди-декларанти, вони просять короля втрутитися?
— Ні.
— Тоді... мабуть, нам нічого не треба й робити.
— Якщо у Видолі спалахне війна, це буде справжня трагедія,— сказав Пайсел.
— Війна? — розсміявся Ортон Мерівезер.— Лорд Бейліш, звісно, людина потішна, але дотепами не воюють. Не думаю, що там проллється кров. Та й чи не байдуже, хто буде регентом при малолітньому лорді Роберту, якщо Видол справно сплачуватиме податки?
«Дійсно байдуже»,— вирішила Серсі. Якщо по правді, з Мізинчика було більше користі при дворі. Завжди вмів дістати гроші й не кашляв.
— Лорд Ортон переконав мене. Мейстре Пайселе, повідомте лордам-декларантам, що з Пітиром не повинно нічого статися. В усьому іншому корона задовольниться їхнім вибором у тому, хто керуватиме Видолом до повноліття Роберта Арина.
— Гаразд, ваша світлосте.
— Поговоримо про флот? — запитав Оран Вотерз.— У тому пеклі на Чорноводді вціліло менше дюжини наших кораблів. Слід відновити свою потугу на морі.
— Морська потуга вкрай важлива,— кивнув Гарис Свіфт.
— А якось можна використати залізних? — поцікавився Ортон Мерівезер.— Ворога нашого ворога? Чого попросить у нас Скелястий престол в обмін на спілку?
— Їм потрібна Північ,— відповів великий мейстер Пайсел,— а славний батько нашої королеви пообіцяв Північ дому Болтонів.
— Шкода,— зронив Мерівезер.— Але ж Північ велика. Землі можна поділити. Необов'язково назавжди. Болтон може й погодитися, якщо ми пообіцяємо, що як покінчимо зі Станісом, наше військо до його послуг.
— Я чув, загинув Балон Грейджой,— сказав сер Гарис Свіфт.— Нам відомо, хто замість нього керує островами? У лорда Балона є син?
— Лео? — кашлянув лорд Гайлз.— Тео?
— Теон Грейджой виріс у Вічнозимі як годованець Едарда Старка,— мовив Кайберн.— Навряд чи ми можемо сподіватися на дружбу з ним.
— Кажуть, він теж загинув,— озвався Мерівезер.
— А був лише один син? — сер Гарис посмикав борідку.— Брати. Були ще брати. Хіба ні?
«Вейрис би знав напевне»,— роздратовано подумала Серсі.
— Я не збираюся лягати в ліжко з тими жалюгідними кальмарами. Їхня черга теж прийде, щойно ми покінчимо зі Станісом. Нам потрібен власний флот.
— Пропоную збудувати нові дромони,— мовив Оран Вотерз.— Для початку десяток.
— А звідки візьмемо гроші? — поцікавився Пайсел.
Лорд Гайлз сприйняв це за запрошення ще покашляти. Викашлявши трохи рожевої слини, він витер її червоним шовковим носовичком.
— Немає...— вичавив він — і знову закашлявся.— Нема... у нас нема...
Сер Гарис, хай який тугодум, а з цього кашлю швидко допетрав, що до чого.
— Прибутки корони високі як ніколи,— заперечив він.— Сер Кеван сам мені казав.
— Видатки... золоті плащі...— знов почав кашляти лорд Гайлз.
Ці протести Серсі вже чула неодноразово.
— Лорд-підскарбій намагається сказати, що в нас золотих плащів забагато, а золота замало,— мовила вона. Кашель Розбі вже почав її дратувати. Треба було брати на посаду Гарта Грубого — він точно не такий хворий.— Прибутки корони, хай і великі, все одно недостатні, щоб покрити всі Робертові борги. У зв'язку з цим я вирішила до закінчення війни відстрочити повернення позик, взятих у Віри й у Залізному банку Браавоса.
Певна річ, новий верховний септон почне заламувати руки, а браавосяни пищатимуть і вищатимуть, але що з того?
— На зекономлені кошти ми збудуємо новий флот.
— Ваша світлість дуже розсудлива,— мовив лорд Мерівезер.— Це мудрий захід. І необхідний — до закінчення війни. Я згоден.
— І я,— сказав сер Гарис.
— Ваша світлосте,— тремтячим голосом заговорив Пайсел,— боюся, це викличе більше проблем, ніж ви уявляєте. Залізний банк...
— ...розташований у Браавосі, далеко за морем. Вони отримають своє золото, мейстре. Ланістер завжди сплачує борги.
— Браавосяни теж мають одну приказку,— оздоблений коштовними камінцями ланцюг Пайсела стиха брязнув.— Залізний банк отримає належне, ось як вони кажуть.
— Залізний банк отримає належне, коли буде моя воля. А доти Залізний банк шанобливо зачекає. Лорде Вотерз, починайте будівництво своїх дромонів.
— Чудово, ваша світлосте.
Сер Гарис гортав якісь папери.
— Наступне питання... ми отримали від лорда Фрея листа, в якому він заявляє вимоги...
— Скільки ще він хоче землі й титулів? — обірвала його королева.— У його матері, мабуть, три цицьки було.
— Можливо, мілорди не чули,— заговорив Кайберн,— та у винарнях і харчівнях у місті з'явилися люди, які поширюють думку, що корона певним чином замішана у злочині лорда Волдера.
Решта радників розгублено втупилися в нього.
— Це ви про Червоне весілля? — запитав Оран Вотерз.
— У злочині? — зронив сер Гарис. Пайсел звучно прочистив горло. Лорд Гайлз закашлявся.
— Особливо відверто висловлюються горобці,— застеріг Кайберн.— Червоне весілля — то виклик усім божим і людським законам, кажуть вони, й усі, хто доклав до нього руку, прокляті.
Серсі миттю збагнула, до чого він веде.
— Зовсім скоро лорд Волдер постане перед Отчим судом. Він дуже старий. І нехай тоді горобці обпльовують пам'ять про нього. Але до нас це стосунку не має, ні.
— Ні,— підхопив сер Гарис.
— Ні,— погодився лорд Мерівезер.
— Ніхто так і не думає,— мовив Пайсел.
Лорд Гайлз закашлявся.
— Плювок на могилу лорда Волдера навряд чи збурить могильних червів,— погодився Кайберн,— проте було б непогано когось і покарати за Червоне весілля. Кілька відтятих фреївських голів могли б заспокоїти Північ.
— Лорд Волдер нікого зі своїх не віддасть,— мовив Пайсел.
— Ні,— мовила Серсі замислено,— а от його нащадки можуть виявитися й не такими перебірливими. Отож сподіваймося, що дуже скоро лорд Волдер нас люб'язно покине. А хіба є кращий спосіб для нового лорда Переправи позбутися незручних зведенюків, незгідливих кузенів і підступних сестер, ніж оголосивши їх злочинцями?
— А поки ми чекаємо на смерть лорда Волдера, треба вирішити ще одну справу,— мовив Оран Вотерз.— Золотий загін денонсував угоду з Миром. У доках я чув, що їх найняв лорд Станіс і переправляє їх через море.
— А чим він їм платитиме? — поцікавився Мерівезер.— Снігом? Вони ж бо недарма звуться золотим загоном. А багато у Станіса золота?
— Небагато,— запевнила його Серсі.— Лорд Кайберн спілкувався з командою отої мирської галери в затоці, й там кажуть, що золотий загін пливе у Волантис. А якщо їхній пункт призначення — Вестерос, то вони взяли неправильний курс.
— Може, зрештою не захотіли воювати за того, хто завжди програє,— припустив лорд Мерівезер.
— Мабуть,— погодилася королева.— Лише сліпець не побачить, що війна фактично виграна. Лорд Тайрел оточив Штормокрай. Річкорин в облозі Фреїв і мого кузена Давена, нашого нового хранителя Заходу. Кораблі лорда Редвина вже проминули Тартську протоку та швидко наближаються до узбережжя. Кілька рибальських суден, що зосталися на Драконстоні, не завадять лорду Редвину висадитися. Замок, може, деякий час і протримається, та щойно ми візьмемо порт, то відріжемо залогу з моря. І тоді нам хвилюватися залишиться тільки про самого Станіса.
— Якщо вірити лорду Джаносу, Станіс намагається укласти спілку з дикунами,— застеріг великий мейстер Пайсел.
— З варварами в шкурах? — зронив лорд Мерівезер.— Лорд Станіс, певно, і справді у скруті, коли погоджується на таку спілку.