«Я не дітовбивця».
— Сховайте. Мірселла під моїм захистом. І сер Арис не дозволить скривдити його дорогоцінну королівну, ви це добре знаєте.
— Ні, міледі. Добре я знаю тільки те, що Дейни вбивають Окгартів уже кілька тисяч років поспіль.
Від такої зарозумілості в неї аж подих перехопило.
— Здається мені, що Окгарти вбивають Дейнів так само довго.
— Всі ми дотримуємося родинних традицій,— Темнозір сховав меча в піхви.— Місяць уже вийшов, і я вже бачу вашого взірцевого лицаря.
Гострі в нього очі! Вершник на високому сірому ступакові й справді виявився сером Арисом, який мчав через пустелю в хоробро розмаяному білому плащі. Позаду нього в дамському сідлі сиділа Мірселла, горнучись у плащ із каптуром, який ховав від очей її золоті кучері.
Коли сер Арис допоміг їй злізти з коня, Дрі опустився перед нею на одне коліно.
— Ваша світлосте.
— Моя сюзеренко,— поряд з ним стала навколішки Ластата Сильва.
— Королево, я ваш,— Гарин опустився на обидва коліна.
Збентежена Мірселла вчепилася в руку Ариса Окгарта.
— Чому вони кличуть мене «світлістю»? — запитала вона жалібно.— Пане Арисе, що це за місце і хто ці люди?
«Невже він їй нічого не сказав?» У вирі шовків Аріанна ступила вперед, усміхаючись, щоб заспокоїти дитину.
— Це мої справжні й віддані друзі, ваша світлосте... і ваші майбутні друзі також.
— Князівно Аріанно? — дівчинка обхопила її руками.— Чому вони кличуть мене королевою? Щось трапилося з Томеном?
— Він зв'язався з лихими людьми, ваша світлосте,— мовила Аріанна,— і, боюся, вони намовляють його украсти ваш трон.
— Мій трон? Тобто Залізний трон? — дівчинка збентежилася ще більше.— Він його не крав, Томен же...
— ...молодший за тебе, авжеж?
— Я старша на рік.
— А це означає, що Залізний трон по праву належить тобі,— сказала Аріанна.— Твій брат ще маленький хлопчик, не варто його звинувачувати. В нього погані радники... але в тебе є друзі. Матиму за честь представити їх тобі,— вона потягнула дівчинку за руку.— Ваша світлосте, познайомтеся з сером Андрі Далтом, спадкоємцем Лимонарію.
— Друзі кличуть мене Дрі,— мовив той,— і я вважатиму за велику честь, якщо ваша світлість звертатиметься до мене так само.
Попри його відкрите обличчя й щиру усмішку, Мірселла сторожко роздивлялася Дрі.
— Поки не познайомлюся з вами ближче, я звертатимуся до вас «сер».
— Як зволить ваша світлість, я до ваших послуг.
Сильва покашляла, й Аріанна мовила:
— Дозвольте представити вам леді Сильву Сантагар, королево. Мою любу Ластату Сильву.
— Чому ви так її називаєте? — поцікавилася Мірселла.
— За ластовиння, ваша світлосте,— пояснила Сильва,— хоча всі запевняють, це через те, що я з Ластолісу.
Наступний був Гарин — довготелесий, смаглявий і довгоносий парубок з нефритовим кульчиком у вусі.
— Ось мій голубчик Гарин-сирота, завжди смішить мене,— сказала Аріанна.— Мати його була моєю мамкою.
— Вона померла? Прийміть мої співчуття,— мовила Мірселла.
— Вона не померла, люба королево,— Гарин зблиснув вставним золотим зубом, за який заплатила Аріанна після того, як зламала йому зуба справжнього.— Я належу до зеленокровицьких сиріт, ось що мала на увазі міледі.
У Мірселли ще буде час дізнатися історію сиріт під час мандрівки вгору по ріці. Аріанна підвела її до останнього з присутніх.
— Останній наш друг, проте перший сміливець — сер Герольд Дейн, лицар Зорепадський.
— Був Артур Дейн,— мовила Мірселла.— Лицар королівської варти за часів божевільного короля Ейриса.
— Ранковий Меч. Він загинув.
— То тепер ви — Ранковий Меч?
— Ні. Мене всі кличуть Темнозір, бо я нічний.
Аріанна забрала дитину.
— Ти, мабуть, голодна. У нас тут фініки, сир, оливки й лимонад. Але не їж і не пий багато. Трохи відпочинемо — і в дорогу. Тут, у пустелі, подорожувати краще поночі, поки не зійшло сонце. Так коні менше втомлюються.
— І вершники теж,— докинула Ластата Сильва.— Ходімо, ваша світлосте, зігрієтеся. Матиму за честь обслуговувати вас.
Поки вона вела королівну до вогню, Аріанна побачила, що позаду неї стоїть сер Герольд.
— Історія мого дому почалася десять тисяч років тому, на зорі віків,— поскаржився він.— Чому ж з усіх Дейнів пам'ятають тільки мого кузена?
— Він був великим лицарем,— втрутився сер Арис Окгарт.
— Він мав великого меча,— сказав Темнозір.
— І велике серце,— мовив сер Арис і торкнувся Аріанниної руки.— Князівно, можна вас на два слова?
— Ходімо,— вона повела сера Ариса у глибину руїн. Під плащем лицар був одягнений у злототканий камзол, розшитий трьома зеленими дубовими листочками свого дому. На голові мав легкий сталевий шолом з гострим шпичаком, обмотаним на дорнський манір жовтим шаликом. Якби не плащ, Окгарт міг би зійти за звичайного лицаря. Але плащ був з мерехтливого білого шовку, білий як місячне світло й невагомий як вітер. «Цей плащ королівської варти ні з чим не сплутаєш, от уже доблесний дурень!» — Що ви розповіли дитині?
— Небагато. Перед від'їздом з Королівського Причалу дядько нагадав їй, що я — її захисник, тож будь-які мої накази — для її ж безпеки. А ще вона чула людей на вулицях — як кричали вони, вимагаючи помсти. Вона розуміє, що це не жарти. Дівчинка хоробра й мудра понад свої літа, отож без жодних питань послухалася мене,— лицар, узявши Аріанну за руку, стишив голос.— Але є ще деякі новини, які вам варто знати. Тайвін Ланістер мертвий.
— Мертвий? — шоковано перепитала Аріанна.
— Його убив Куць. Владу перебрала королева-регентша.
— Справді?
Жінка на Залізному троні? Аріанна мить поміркувала й вирішила, що це на краще. Якщо лорди Сімох Королівств звикнуть до того, що ними править королева Серсі, їм буде набагато легше прихилити коліно перед королевою Мірселлою. Крім того, лорд Тайвін був ворогом дуже небезпечним — без нього недруги Дорну значно ослабнуть. «Ланістери вбивають Ланістерів, як мило!»
— А що з карликом?
— Утік,— мовив сер Арис.— Серсі пропонує за його голову титул лорда.
У брукованому внутрішньому дворику, напівзасипаному піском, сер Арис притиснув Аріанну до колони й поцілував, поклавши руку їй на груди. Цілував довго й пристрасно й от-от почав би задирати на ній спідниці, та Аріанна зо сміхом вирвалася.
— Бачу, королівські справи збуджують вас, сер, але у нас немає часу. Пізніше, обіцяю,— вона торкнулася його щоки.— Проблем не виникло?
— Тільки з Тристаном. Збирався сидіти біля хворої Мірселли й гратися з нею в сивас.
— Він у чотири роки перехворів на червонянку, я ж казала. А на неї хворіють тільки раз. Слід було поширити чутки, що у Мірселли сіролуска, тоді б він точно тримався від неї подалі.
— Хлопчик — так, але не ваш мейстер.
— Калеот,— запитала вона,— хотів її оглянути?
— Поки я не описав червону висипку в неї на обличчі. Тоді він сказав, що нічого не вдієш, хвороба сама минеться, й дав мені збанок масті, щоб не так свербіло.
Діти до десятьох років від червонянки не помирають, а от для дорослих вона може бути смертельною,— а мейстер Калеот в дитинстві не перехворів. Аріанна про це дізналася, коли сама у вісім років захворіла на червонянку.
— Добре,— мовила вона.— А челядниця? Переконливо грає?
— Якщо не підходити близько. Куць саме з такою метою її й обирав серед знатних дівчаток. Мірселла сама допомогла підкрутити їй кучері та власноруч намалювала в неї на обличчі цяточки. Ланіспорт аж мурашиться Ланетами, Лані, Лантелами та дрібнішими Ланістерами, й у половини з них рудувате волосся. У Мірселлиній сорочці, з мейстерською мастю на обличчі... та вона б і мене могла обдурити за поганого освітлення. Набагато важче було знайти чоловіка на моє місце. Дейк майже такий самий на зріст, як я, але занадто грубий, отож я вбрав у свої обладунки Рольдера й велів йому ходити з опущеним заборолом. Він на три дюйми нижчий за мене, але навряд чи хтось це зауважить, коли я сам не стоятиму поряд. І в будь-якому разі, він не виходитиме з Мірселлиної спальні.