А тепер ось найшло на мене бажання ритмічним словом завершити свою хвалу Еросові, щоб знали, що
Мир він людям дає, і морю безвітряну тишу, –
Спокій по бурі; і сон безтурботний на ложе зсилає.
(d) Він відчуження мури руйнує, і спільноту будує – влаштовує-бо такі ось зібрання, де ми сходимося разом – наш проводар на бенкетах, в усіх хороводах і жертвах богам. Він лагідність нашу підтримує, від гніву ж утримує душі; він щедрий на приязнь, скупий – на всіляку ворожість; милостивий і добрий; на огляд мудрецям, на подив богам. Для обділених долею – мрія, для обраних – скарб. Він розкоші, блаженства, насолоди, любовних радощів, солодкого зітхання бог. Дбайливий до достойних, недбалий до негідних. (е) У трудах і страхові, у помислах і устремліннях – найкращий провідник і помічник, супутник і спаситель, окраса всіх богів і люду смертного. Він проводар – прекрасний і достойний; хай кожен за ним, співає гимни, і, вторуючи його прекрасній пісні, хай зачаровує богів і смертних рід.
Таке ось слово моє із присвятою цьому богові, Федре. Сказав, як умів, пересипаючи серйозні думки жартом.
(198) Коли Аґатон скінчив, серед присутніх – так описує Арістодем – пролунав схвальний гомін: усі визнали, що Аґатон говорив гідно себе і того бога. Тоді Сократ обернувся до Ериксимаха і сказав:
– А що, сину Акумена, чи не даремним було моє побоювання? Чи ж я не передбачив, що цей юнак виголосить чудову промову, і я опинюся у скрутному становищі?
(b) – Щодо одного твого передчуття, що Аґатон говоритиме прекрасно, – погоджуюся, – зауважив Ериксимах. Щодо другого, ніби ти опинишся у скрутному становищі, маю великий сумнів.
– Як тут не розгубитися, друже мій, – сказав Сократ. Що можна говорити після такої прекрасної та розкішної мови. Якщо все інше й не так вражає, то який слухач залишиться байдужим до багатства слів і краси вислову, якими позначилося завершення виступу Аґатона. Як візьму собі до серця, що сам я й близько не зумію бути таким красномовним, від сорому готовий утікати хоч куди – і втік би, якби знав куди. (c) Аґатонова мова нагадала мені Горґія, – ох і жахливий він як почне говорити, – і мене охопив просто гомеричний страх. Я боявся, що на кінець своєї промови, Аґатон ще й запустить в моє слово голову Горґія, і тоді вже я, онімівши, – каменем стану. (d) Я зрозумів, що виставив себе на посміховисько, коли пристав на те, щоб від себе виголосити для вас слово на прославу Ероса, і коли сказав, що чудово знаюся на любові. Як з’ясувалося, я не маю жодного уявлення як належиться прославляти когось словом. У тупості своїй я було подумав, що про те, що зібрався хвалити, треба говорити правду – це головне! А тоді, вибравши з тієї правди найпрекрасніше, подати його в належному порядку. Був я надто самовпевнений, коли думав, що говоритиму гарно, оскільки маю правдиве розуміння того, як належиться хвалити щось. (e) Але схоже на те, що вміння виголосити похвальне слово про що-небудь зовсім не в цьому, а радше в тому, щоб приписати речі, яку хвалиш, найкращі якості, без уваги на те, має вона ці якості чи ні. Якщо й збрешеш, яка дурниця! Здається, це наперед було домовлено між вами, що кожен лише вдаватиме, що хвалить Ероса, але не робитиме цього насправді. Тому, гадаю, ви й вдаєтеся до різних способів, аби приписати Еросові, що тільки можна – будь-які якості, не знати, які заслуги, аби лише він постав в очах людей нетямущих як найпрекрасніший і найблагородніший бог, із розумними цей жарт, звісно, не пройде. (199) Головне, що промову маємо прекрасну й урочисту! Та я не знав такого способу складати похвалу. Не знаючи, погодився й собі взяти участь у тій прославі, як надійде моя черга. “Язик давав присягу, розум – осторонь”. Ну, що ж, пропало. У такий спосіб прославляти Ероса не буду, просто не зміг би так. (b) Та якщо хочете почути правду, я готовий говорити по-своєму. На вас рівнятися не буду, щоб не осмішити себе. Тобі вирішувати, Федре. Чи маєте потребу почути про Ероса ще й таку, цього разу правдиву мову, у словах і висловах, які самі собою прийдуть на гадку?