– Тепер пригадаймо собі те, що сказали раніше. Чи не є Ерос передусім любов’ю до когось або чогось, а потім любов’ю до того, в чому відчуває потребу?
(201) – Так, – визнав Аґатон.
– Тепер пригадай-но собі свої ж слова: любов’ю до чого є Ерос? Якщо треба, можу повторити. Здається, ти говорив нібито справи у богів прийшли до якогось порядку завдяки любові до прекрасного: любові до потворного не може бути. Впізнаєш свої слова?
– Впізнаю, – відповів Аґатон.
– І щодо цього ти не помилявся. А якщо так, то чим є Ерос, як не любов’ю до краси і аж ніяк не любов’ю до потворного?
Аґатон не заперечив.
(b) – То чи дійшли ми згоди в тому, що любити можна тільки те, в чому є потреба і чого насправді немає?
– Так.
– Тоді виходить, що Ерос не має краси, а тому її потребує.
– Саме такий висновок напрошується.
– Що ж? У такому разі ти готовий назвати прекрасним те, чому невистачає краси, тобто обділене красою?
– Ясна річ, що ні, – відповів Аґатон.
– Отже, ти й надалі, всупереч мовленому тобою ж, стверджуєш, що Ерос є прекрасний?
(c) – Доводиться визнати, Сократе, що я не зовсім усвідомлював собі, що говорив.
– Насправді ти гарно мовив, Аґатоне. Але скажи мені ось що: чи не здається тобі, що добре – воно й прекрасне.
– Хіба можу я мати щодо цього іншу думку?
– Але якщо Ерос має потребу в прекрасному, а добре є прекрасне, виходить, що він обділений і добром?
– Я не в змозі сперечатися з тобою, Сократе, – зізнався Аґатон, – хай буде по-твоєму.
(d) – Ні, любий Аґатоне, ти не в силі сперечатися з істиною, із Сократом сперечатися – нескладно.
А тепер дам тобі спокій. Виходячи з тих міркувань, де ми з Аґатоном дійшли згоди, спробую переповісти вам, як зумію, своїми словами те, що почув колись від однієї мантинеянки на ім’я Діотима, жінки вельми обізнаної у справах Ероса. Свого часу вона стала в пригоді атенянам, коли під час жертвоприношення перед загрозою чуми зуміла на десять років віддалити від Атен це лихо. Мене ж просвітила у справах любови. Отож, перш ніж почну розповідати, мусимо з’ясувати, беручи за приклад Аґатона, що таке Ерос і який він, а вже потім скажемо про його діла. (e) Найлегше, мабуть, зробити це так, як та чужинка. Вона раз по раз запитувала, я відповідав їй щось у тому ж дусі, як ось Аґатон зараз: що Ерос – великий бог, що він – любов до прекрасного. А вона в такий самий спосіб, як я щойно говорив Аґатонові, помогла мені зрозуміти, що всупереч моїм твердженням, Ерос не є ні прекрасний, ані добрий. Тоді я запитав: «Що ти таке говориш, Діотимо? Може, Ерос потворний і лихий?»
– Не кажи такого! Невже все, що не прекрасне, мусить, по-твоєму, бути потворне?
(202) – Авжеж.
– А що не мудре, то конче й дурне? Хіба ти не помічав, що існує щось посередині між мудрістю і, скажімо, невіглаством?
– Що саме?
– Ти знаєш, що правильну думку, якщо для неї немає слова, не можна назвати знанням, бо що то за знання, якщо його не можна втілити у слові. Але це й невіглаством не назвеш, бо як можна вважати невіглаством спробу осягнути те, що є насправді. Мабуть, правильне уявлення – це щось середнє між розумінням і невіглаством.
(b) – Твоя правда, – потвердив я.
– Тоді не наполягай на тому, що все не прекрасне мусить бути потворне, і все що не добре – лихе. Так само, якщо ти погоджуєшся, що Ерос не є ні добрий, ані прекрасний, не думай, що він уже напевно потворний і лихий, але вважай його чимось середнім між одним і другим.
– І все-таки, – всі визнають, що він великий бог.
– Коли ти говориш про всіх, то береш до уваги людей обізнаних чи й необізнаних теж?
– Усіх назагал.
(c) Вона розсміялася:
– Як його можуть вважати великим богом ті, що взагалі не визнають його за бога?
– Це ти про кого? – запитав я.
– Про тебе першого, – відповіла вона, – а я ось друга.
– Як ти можеш таке говорити? – запитав я здивовано.
– Дуже просто, – відповіла вона. – Скажи мені, чи ти, бува, не стверджуєш, що всі боги блаженні та прекрасні? Чи, може, насмілишся сказати, що котрийсь із богів ні блаженним не є, ані прекрасним?
– Ні, присягаюсь Зевсом, – відповів я.
– Тоді скажи, кого ти маєш за блаженних? Чи не тих, хто володіє благістю і красою?
(d) – Безумовно, – потвердив я.
– Але ж ти визнаєш, що Ерос, відчуваючи потребу в благості і красі, прагне бути прекрасним і благим саме тому, що таким не є?