а послухати його, то я не зумів би опанувати себе і пережив би щось подібне. Бо він змушує мене визнати, що при стількох вадах, замість того, щоб дбати про те, щоб їх позбутися, я займаюся громадськими справами атенців. (b) Тому навмисне затуливши вуха, я втікаю від нього, як від сирен, щоб, бува, й не зістаритися, слухаючи його. І тільки перед ним, єдиним з усіх людей, – ніхто б не повірив, знаючи мене, – відчуваю сором. Його одного соромлюсь, бо добре знаю: неможливо переконати себе в тому, що не треба робити так, як він вчить. Коли ж відійду від нього, то не можу встояти перед почестями, що їх творить мені ця ж таки більшість. (c) Уникаю зустрічі з ним, обминаючи його, а коли все-таки стріну, – сором бере: я ж із ним погоджувався. Часто навіть таке подумаю: краще б його, взагалі, не було на світі. Але знову ж таки, якби так сталося, усвідомлюю, який би то був для мене удар. Я просто не знаю, як поводився із цим чоловіком. Він як той сатир звуками своєї флейти зачаровує не лише мене, а й багатьох інших. Послухайте, однак, далі, в чому я відчув подібність Сократа до тих силенів, [що їх можна знайти у великій кількості в майстернях гончарів], і яким чином я зрозумів, що то за потужний чоловік.(d) Можете бути певні, що ніхто з вас його не знає. Але раз я за це взявся, – відкрию вам очі. Ви бачите, що Сократ кохається у прекрасних тілах, завжди знайде спосіб, щоб бути з тими, хто наділений красою, захоплюється ними і, водночас, він [як відомо] нічого не розуміє й не знає. Хіба всі ці видимі прикмети не зраджують у ньому силена? Ще й як! Бо він прибрав такого вигляду і дуже нагадує на позір оці [теракотові] статуетки. Якщо ж ви розкриєте його, дорогі мої гості, то переконаєтеся, скільки там усередині здорового глузду! І знайте: зовнішня краса цікавить його найменше. (e) Ніхто навіть уявити собі не може, як байдуже ставиться він до подібних речей – багатства чи почесних посад, що їх так возвеличує і вшановує натовп. Усі ці вартості для нього не мають жодної ціни, і ми самі, – говорить він, – ніщо. І при цьому, – кажу вам, – усе життя він забавляється в той спосіб, що прикидається перед людьми дурнем. Не знаю, чи доводилося комусь бачити ті скарби, що в ньому заховані, коли він розкривав себе в поважній мові. (217) А я мав нагоду їх побачити, і видавались вони мені такими божественними, золотими, прекрасними і дивовижними, що я одразу готовий був зробити все, хоч би що наказав Сократ. Уявивши собі, що він благоволить до моєї квітучої краси, я сприйняв це як щасливу знахідку і дарунок долі: маючи таку зброю, щоб догодити Сократові, я міг бути певен, що почую від нього все, що тільки він сам знає. Моя ж молодеча краса була для мене предметом неабиякої гордості. Так собі розважаючи, я одного разу відправив слугу, що завжди супроводжував мене (раніше я ніколи не бував без свого супутника), і ми залишилися наодинці. (b) Не можу не розповісти вам усієї правди. Слухайте ж, а ти, Сократе, не дай збрехати. Отож, коли ми залишилися самі, я сподівався, що він ось-ось заговорить зі мною, як закохані розмовляють зі своїми обранцями, коли опиняються з ними на самоті. І я радів. Але нічого із цього не вийшло. Провівши зі мною цілий день, як звичайно, у бесідах, він зібрався й пішов геть. (c) Тоді я запросив його приєднатися до моїх занять в гімназії і вправлявся разом із ним, сподіваючися в такий спосіб домогтися свого. Він робив зі мною гімнастичні вправи, ми боролися і часто нікого більше з нами не було. Ну й що? Поза тим нічого не сталося. Коли й за такої нагоди я не зумів домогтися бажаного, я вирішив силою взяти цього чоловіка і не відступати, поки не збагну, в чому тут річ. Запросив я його якось повечеряти разом, – так закохані вдаються до різних підступів, лиш би заманити тих, до кого відчувають пристрасть. (d) Він не квапився прийняти моє запрошення, але, врешті, погодився. Коли прийшов уперше, то, повечерявши, хотів одразу піти. Засоромившись, я відпустив його. Але заманивши вдруге, я довго бесідував із ним після вечері, аж до пізньої ночі, а коли він зібрався йти геть, я, пославшися на те, що вже пізня пора, приневолив його зостатися. Він ліг на ложе, яке стояло поряд із моїм – там він якраз і вечеряв. Крім нас, у цій кімнаті більше ніхто не ночував. (e) Усе, що я говорив аж до цього місця, можна сміливо розповідати будь-кому. А далі, ви б не почули того, що я говоритиму, якби, по-перше, як мовиться, істина не перебувала у вині, а тоді вже байдуже без рабів чи в присутності рабів, а, по-друге, якби я не вважав, що несправедливо було б дозволити собі замовчати такий красномовний вчинок Сократа, тим паче, що я вже взявся його хвалити. А ще маю таке відчуття, ніби мене вкусила змія. Бо кажуть, що той, хто колись це витерпів, не хоче нікому розповідати, хіба що тим, що самі перестраждали подібне, бо тільки вони можуть зрозуміти і пробачити, хоч би що хтось натворив і наговорив з болю. (218) А я був ужалений болючішим укусом у найвразливіше, яке тільки можна вказати, місце, – у серце чи в душу, чи хай там як воно називається, – вжалений і глибоко вражений філософськими бесідами, що сильніші від укусу змії, коли впиваються в молоді і обдаровані душі, і вони готові тоді, на будь-які вчинки і слова. (b) Але, знову ж таки, бачу ось Федра, Агафона, Ериксимаха, Павсанія, Арістомеда й Арістофана, – а що вже казати мені про самого Сократа, – та й про інших. Усі ви одержимі тим вакханічним божевіллям, ім’я якому – філософія. Тому й слухайте. Ви пробачте мені те, що я тоді вчинив, а тепер ось розповідаю. Челядинці ж чи, може, ще хтось невтаємничений і неосвічений, якщо тут є такі, хай позакривають собі вуха глухими замками.