(c) Алківіад скінчив, усі посміялися з його відвертості, здавалось-бо, що він усе ще закоханий у Сократа. А Сократ сказав:
– Мені здається, Алківіаде, що ти цілком тверезий. Інакше не говорив би так витійкувато, щоб тільки приховати від слухачів те, заради чого ти все це розповідав і про що згадав, ніби мимохіть, на завершення своєї мови. Тобі, власне, йшлося про те, щоб розлучити нас з Аґатоном. Бо ти вважаєш, що я не повинен любити нікого іншого, крім тебе, Аґатона ж – лише ти сам. (d) Але тобі не вдалося схитрувати, зміст твоєї сатиро-силенівської драми, – мов на долоні. Ти ж, любий Аґатоне, не дай йому домогтися свого, подбай, щоб ніхто не зумів нас розлучити.
– Твоя мова, Сократе, як завжди правдива, – підхопив його Аґатон. (e) Мабуть, для того, він і приліг поміж нами, щоб нас розлучити. Та марні зусилля! Ось я зараз підійду і приляжу біля тебе.
– І добре зробиш! – сказав Сократ, – ходи-но сюди і приляж ось тут праворуч від мене.
– О Зевсе! – вигукнув Алківіад. Скільки я натерпівся від цього чоловіка! Він думає, що завжди мусить узяти гору наді мною. Але, якщо не може бути інакше, хай Аґатон приляже поміж нами.
Сократ:
– О, ні! Це неможливо! Ти вихваляв мене на всі лади, тепер моя черга хвалити того, хто сидить праворуч від мене. Якби Аґатон приліг з твого боку, йому б не залишалося вибору – мусив би знову хвалити мене, замість того, щоб я, нарешті, віддав і йому належне. (223) Із ласки твоєї, любий Алківіаде, хай тебе завидки не беруть, коли хвалитиму цього юнака. Я щиро хочу сказати на його честь похвальне слово.
Аґатон:
– Даруй, Алківіаде. Мені дуже прикро, але я не можу лишитися біля тебе, поспішаю змінити місце, щоб почути, як то мене хвалитиме Сократ.
Алківіад:
– Пора вже й звикнути до цього. У присутності Сократа навіть оком не поведи на красенів. Ось і тепер, – як легко вдалося йому примостити Аґатона біля себе.
(b) Аґатон устав, аби прилягти біля Сократа. І тут, – звідкіль узявся, коло дверей веселий гурт гульвіс. Скориставшись, що двері були відчинені – хтось якраз виходив – вони так і вдерлися до покою й позаймали місця серед гостей. Здійнявся гармидер і вже ніде дітися – всі почали пити вино, забувши про будь-який порядок і міру. Ериксимах, Федр та інші повиходили, за словами Арістомеда, а його самого зморив сон. (c) Проспав він довго, тим паче, що й ночі були тоді довгі. Пробудився вже вдосвіта, коли півні співали, і побачив, що інші гості сплять або пішли собі геть. Тільки Аґатон, Арістофан і Сократ бадьорилися і по черзі – зліва направо – пили з великої чаші. Сократ розмовляв із ними. (d) Про що саме, – зізнався Арістомед, – він не запам’ятав, бо не чув початку. До того ж його хилила дрімота. Найважливіше, – пригадав він, – що Сократ змусив їх визнати, що той-таки поет мусить знатися на творенні комедії і трагедії, і добрий трагік повинен бути також сатиричним поетом. Обидва були змушені визнати це, щоправда ледве зв’язуючи докупи його думки – їх хилило на сон. Першим із них заснув Арістофан, а на світанку й Аґатона зборов сон. Сократ, повкладавши їх, встав і вийшов. Арістодем, за звичаєм, пішов услід. Повернувшись до Лікею, Сократ умився і провів там решту дня, а надвечір подався додому на спочинок.
Із давньогрецької переклала Уляна Головач
Переклад здійснено за виданням: Plato Symposium / ed. By Kenneth Dover. – Cambridge University Press, 1980. При відтворенні перефразованих фрагментів з Гесіода і Гомера використано переклади Бориса Тена.