Коли Павсаній зробив павзу, забавляючись сказаним на взірець софістів, скажімо, – коли Павсаній мовчав, говорити мав, за свідченням Арістодема, Арістофан. Але чи то він переїв, а чи була на те якась інша причина, проте на Арістофана напала гикавка, (d) так що він сам не міг узяти слова. От він і звернувся до Ериксимаха, лікаря – свого найближчого сусіда:
– Друже Ериксимаху, добре було б, якби ти або гикавці моїй зарадив, або ж – поки мені відгикається – виступив замість мене.
Ериксимах підвівся:
– Гаразд, спробую зробити одне й друге. Говоритиму замість тебе, а ти, як тобі перейде, заступиш мене. Поки я промовлятиму, намагайся якомога довше затримати віддих, аби позбутися тієї гикавки, а ні, – то сполощи горло водою. (е) Якщо й це не зарадить, – то полоскочи у носі та пчихни – раз-другий, і гикавка перейде, хоч би якою була сильною.
– Та добре вже! Починай Ериксимаху, а я спробую послухати твоєї ради.
І мовив Ериксимах таке:
(186) – Позаяк Павсаній гарно почав свою промову, але не зумів до кінця витримати її в тому ж дусі, гадаю, мені випадає довести до ладу його задум. Що Ерос дволикий – це, на мою думку, Павсаній зауважив цілком слушно. А що Ерос живе не лише в людській душі, яка поривається до краси в людях та в багатьох інших речах, що він живе також у тілах усіх живих створінь (b) і в тому, що виростає із земного лона, що він, – сказати б – перебуває в усьому сущому – цього навчило мене мистецтво зцілення. Наше мистецтво може засвідчити, який великий і чудотворний цей бог, і як його сила обіймає всілякі діла – людські і божі.
Отож, почну із цього мистецтва, щоб і йому віддати належне. Цей дволикий Ерос – у самій природі тіл. Здорове і хворе начала в тілі – різні й неподібні. Це зрозуміло кожному. А неподібне прагне до неподібного – любить те, що відмінне. Один Ерос у здоровому началі, зовсім інший – у хворому. Слушно зауважив Павсаній, що віддаватися добрим людям – прекрасно, а догоджати розпусникам – ганьба. (с) Так само й з тілами. Що в кожному тілі добре і здорове, треба плекати, – і це ми називаємо зціленням. Що, навпаки, погане і хворе, – отже, потворне, – то йому мусить протидіяти той, хто хоче бути справжнім цілителем. Бо лікарське мистецтво, якщо йдеться про головне, – це наука про любовні прагнення, про Ероси тіла до наповнення і опорожнення. Хто вміє відрізнити добрий Ерос від поганого, той вже цілитель. Хто ж вміє спричинити переміну Еросів у тілі, викликаючи любовне прагнення там, де його немає, (d) але де повинно бути, хто знає, врешті, як усунути шкідливе прагнення, – той мусить бути цілителем над цілителями – справжнім деміургом своєї справи. Тут треба володіти неабияким вмінням, щоб ворожі начала в тілі поєднати дружбою і любов’ю. Але найнепримиренніші начала супротивні: холодне й тепле, гірке й солодке, сухе й вологе та інше в таких же парах. Знаючись на тому, як запровадити поміж них гармонію і любов, наш предок Асклепій, запевняють присутні тут поети, а я їм вірю, заклав основи лікарського мистецтва, якими, як я вже згадував, править Ерос. (е) У віданні Ероса перебуває гімнастика і рільництво. А що мистецтво Муз не є винятком, розуміє кожний, хто хоч трохи обізнаний у цій справі. Гадаю, саме про це говорить Геракліт, щоправда, не цілком ясними словами. (187) Каже, що єдине розбігається і, водночас, саме собою збігається, як гармонія, яку бачимо в лукові і лірі. Однак, безглуздо стверджувати, ніби гармонія – це розходження, ніби вона виникає із супротивних начал. Мабуть, Геракліт хоче сказати, що гармонія в музиці постає з первісно високих і низьких тонів, які й починають звучати в лад завдяки музичному мистецтву. Але ж гармонія не від розбіжності тонів, (b) – не лише від того, що один тон високий, а інший – низький. Гармонія є співзвучність, співзвучність є згода, а згода між непогодженими началами, поки вони розділені, неможлива. Розділене і непогоджене не можна зробити гармонійним. Це, зрештою, бачимо на прикладі ритму, що постає від поєднання первісно розділених між собою начал – швидкого й повільного. (c) Тут гармонію вносить музичне мистецтво, там – лікарське: обидва є вмінням вдихнути Ерос і поєднати згодою супротивні начала. Отож, музичне мистецтво є не що інше, як знання Еросів, тих любовних начал, що живуть гармонією і ритмом. У самій будові гармонії і ритму неважко розпізнати еротичні начала і тут Ерос дволикий. (d) Коли виникає потреба передати гармонію і ритм людям, – чи то складаючи музику (тоді це зветься мелопоеєю – творенням мелосу), чи то правильно відтворюючи вже складену гармонію і ритм (тоді це зветься майстерністю) – то це, справді, нелегко; тут потрібен справжній деміург.