викликати прагнення відзначитися один перед одним чи /179/ спонукати до здорового взаємного суперництва. Такі, хоч би горстка їх була, можуть перемогти, як то кажуть, цілий світ. Бо закоханий, мабуть, легше пережив би, якби всі бачили, як він залишає бойовий стрій чи кидає зброю, — тільки не той, кого він любить. Заради нього він не раз готовий вибрати смерть. Або покинути коханого напризволяще чи не допомогти йому, коли він у небезпеці! Та немає такого боягуза, щоб Ерос не вселив у нього духа відваги, аби він мужністю зрівнявся з найхоробрішим від /b/ природи мужем. І Гомер ясно свідчить, що багатьом героям божество додавало духу{34}, а закоханим не хто інший, як Ерос, додає снаги.
Навіть вмерти замість іншого дехто готовий — звичайно, це закохані, і то не лише чоловіки, а й жінки. Велемовним прикладом чогось подібного для еллінів може бути Алкеста{35}, донька Пелея: вона єдина хотіла вмерти за свого чоловіка, хоч був у нього батько, і матір він мав.
/c/ Та Алкеста незрівнянно перевершила їх своєю відданістю чоловікові, бо вона кохала його, — вони ж, як виявилося, були чужі синові й споріднені з ним лише ім'ям. Цей подвиг Алкести гідно оцінили не лише люди, а й боги. І хоч тих, які робили гарні вчинки, — багато, і чимало подвигів знає передання, однак лише одиницям дарували боги в нагороду неоціненне право — щоб їхня душа знову повернулася з Аїду. І якраз Алкесті, вражені її вчинком, /d/ боги дозволили покинути царство тіней. Отож і боги найвище цінують мужність і здатність спалахнути від Ероса серцем. А от Орфея, сина Еагра, вони відпустили ні з чим з Аїду, показавши йому тільки видіння дружини, по яку він прийшов, але її не віддали. Бо Орфей, гравець на кітарі, видався їм слабкодухом, якщо не вистачило йому мужності вмерти в ім'я любові, як це зробила Алкеста. Йому вистачило тільки хитрості, щоб живим проникнути до Аїду. За це боги зіслали на нього кару і руками жінок
/e/ αὐτοῦ ὑπὸ γυναικῶν γενέσθαι, οὐχ ὥσπερ Ἀχιλλέα τὸν τῆς Θέτιδος υἱὸν ἐτίμησαν καὶ εἰς μακάρων νήσους ἀπέπεμψαν, ὅτι πεπυσμένος παρὰ τῆς μητρὸς ὡς ἀποθανοῖτο ἀποκτείνας Ἕκτορα, μὴ ἀποκτείνας δὲ τοῦτον οἴκαδ᾽ ἐλθὼν γηραιὸς τελευτήσοι, ἐτόλμησεν
/180/ ἑλέσθαι βοηθήσας τῷ ἐραστῇ Πατρόκλῳ καὶ τιμωρήσας οὐ μόνον ὑπεραποθανεῖν ἀλλὰ καὶ ἐπαποθανεῖν τετελευτηκότι· ὅθεν δὴ καὶ ὑπεραγασθέντες οἱ θεοὶ διαφερόντως αὐτὸν ἐτίμησαν, ὅτι τὸν ἐραστὴν οὕτω περὶ πολλοῦ ἐποιεῖτο. Αἰσχύλος δὲ φλυαρεῖ φάσκων Ἀχιλλέα Πατρόκλου ἐρᾶν, ὃς ἦν καλλίων οὐ μόνον Πατρόκλου ἀλλ᾽ καὶ τῶν ἡρώων ἁπάντων, καὶ ἔτι ἀγένειος, ἔπειτα νεώτερος πολύ, ὥς φησιν Ὅμηρος. /b/ ἀλλὰ γὰρ τῷ ὄντι μάλιστα μὲν ταύτην τὴν ἀρετὴν οἱ θεοὶ τιμῶσιν τὴν περὶ τὸν ἔρωτα, μᾶλλον μέντοι θαυμάζουσιν καὶ ἄγανται καὶ εὖ ποιοῦσιν ὅταν ὁ ἐρώμενος τὸν ἐραστὴν ἀγαπᾷ, ἢ ὅταν ὁ ἐραστὴς τὰ παιδικά. θειότερον γὰρ ἐραστὴς παιδικῶν· ἔνθεος γάρ ἐστι. διὰ ταῦτα καὶ τὸν Ἀχιλλέα τῆς Ἀλκήστιδος μᾶλλον ἐτίμησαν, εἰς μακάρων νήσους ἀποπέμψαντες.