Πάντας οὖν ἀναθορυβῆσαι καὶ κελεύειν εἰσιέναι καὶ κατακλίνεσθαι, καὶ τὸν Ἀγάθωνα καλεῖν αὐτόν. καὶ τὸν ἰέναι ἀγόμενον ὑπὸ τῶν ἀνθρώπων, καὶ περιαιρούμενον ἅμα τὰς ταινίας ὡς ἀναδήσοντα, ἐπίπροσθε τῶν ὀφθαλμῶν ἔχοντα οὐ κατιδεῖν τὸν Σωκράτη, ἀλλὰ καθίζεσθαι παρὰ τὸν Ἀγάθωνα ἐν /b/ μέσῳ Σωκράτους τε καὶ ἐκείνου· παραχωρῆσαι γὰρ
Коли Сократ скінчив, усі присутні почали схвально відгукуватися про його слово. Арістофан теж хотів щось сказати, тому що Сократ, коли говорив, згадав одне місце з його промови.
Та раптом у двері, що ведуть у двір, хтось загримав, виглядало на те, що це якась ватага нічних гульвіс заблукала, долинули звуки авлосу.
/d/ — Гей, слуги, — гукнув Агатон, — гляньте-но, хто там. І якщо це хтось зі своїх, запросіть. А якщо чужі, скажіть, що ми вже скінчили бенкетувати і вкладаємось на спочинок.
Незабаром з двору донісся голос Алківіада — він був добряче п'яний і голосно викрикував, запитуючи, де Агатон, і велів вести себе до Агатона. У супроводі якихось інших осіб і авлетистки, що підтримувала його попід руку, Алківіада провели до Агатона. Алківіад став у дверях — /e/ був у якомусь пишному вінку з плюща і фіалок, на голові мав багато стрічок — і сказав:
— Вітаю шановне товариство! Приймете до свого гурту п'яного мужа чи краще нам вступитися? (Тільки увінчаємо вінком Агатона, задля чого ми, власне, й прийшли). Бо вчора я не міг прийти, а сьогодні приходжу з цими стрічками на голові, аби увінчати ними голову, скажу так: наймудрішого і найкрасивішого мужа{117}. Смієтесь, що я п'яний? Смійтеся, а я собі добре знаю, що говорю правду. /213/ Але зараз мені скажіть, не приховуючи, маю я йти чи ні? Будете зі мною пити чи ні?
Зчинився гармидер — всі запрошували його зайти і приєднатися до столу, Агатон теж його запросив. Алківіад увійшов, підтримуваний людьми{118}, і відразу ж почав знімати з себе стрічки, щоб пов'язати ними Агатона. Стрічки /b/ спадали йому на очі — тому він не побачив Сократа, але
τὸν Σωκράτη ὡς ἐκεῖνον καθίζειν. παρακαθεζόμενον δὲ αὐτὸν ἀσπάζεσθαί τε τὸν Ἀγάθωνα καὶ ἀναδεῖν.
Εἰπεῖν οὖν τὸν Ἀγάθωνα· Ὑπολύετε, παῖδες, Ἀλκιβιάδην, ἵνα ἐκ τρίτων κατακέηται.
Πάνυ γε, εἰπεῖν τὸν Ἀλκιβιάδην· ἀλλὰ τίς ἡμῖν ὅδε τρίτος συμπότης; καὶ ἅμα μεταστρεφόμενον αὐτὸν ὁρᾶν τὸν Σωκράτη, ἰδόντα δὲ ἀναπηδῆσαι καὶ εἰπεῖν· Ὦ Ἡράκλεις, τουτὶ τί ἦν; Σωκράτης οὗτος; ἐλλοχῶν /c/ αὖ με ἐνταῦθα κατέκεισο, ὥσπερ εἰώθεις ἐξαίφνης ἀναφαίνεσθαι ὅπου ἐγὼ ᾤμην ἥκιστά σε ἔσεσθαι. καὶ νῦν τί ἥκεις; καὶ τί αὖ ἐνταῦθα κατεκλίνης; ὡς οὐ παρὰ Ἀριστοφάνει οὐδὲ εἴ τις ἄλλος γελοῖος ἔστι τε καὶ βούλεται, ἀλλὰ διεμηχανήσω ὅπως παρὰ τῷ καλλίστῳ τῶν ἔνδον κατακείσει;