Невелика друкарня, яка тоді містилася на верхньому поверсі будівлі, належала подружжю — Арнольду і Рейчел Соєрам. Поліція прийняла їхні запевнення в тому, що нога Марго Бамборо ніколи не ступала на територію їхньої фірми, а жінка, яку бачила у вікні Аманда,— то сама місіс Соєр, яка стверджує, що вікно не відчинялося без добрячого удару кулаком.
Однак поліція не звернула уваги на давніший зв'язок між сімейною друкарнею «А&Р» і Марго Бамборо. Перше велике замовлення подружжя отримало від нині зачиненого нічного клубу «Биндюг», для якого Пол Сатчвелл, коханець Марго, виконав скандальний розпис стін. Пізніше роботи Сатчвелла прикрашали собою буклети друкарні «А&Р», тож, вочевидь, подружжя і Сатчвелл підтримували зв’язок.
Чи не може це означати...
— Ох і срань,— буркнув Страйк, перегорнув сторінку, і в око йому впав короткий абзац, який Робін жирно підкреслила чорним.
Однак екс-сусіда митця Вейн Трулав гадає, що Пол Сатчвелл після цього виїхав за кордон.
— Він розповідав мені про плани подорожувати. Не думаю, що малювання приносило йому багато грошей, а коли ще й поліція прийшла, він, мабуть, вирішив ушитися подалі. Розумний хід, нічого не скажеш.
П’яту й останню відмітку Робін зробила ближче до кінця книжки. Знову звівши очі — машина ШМ стояла на своєму місці, двері будинку лишалися зачиненими,— Страйк прочитав:
За місяць по зникненню Марго її чоловік Рой відвідав клініку Святого Івана. На барбекю, куди працівники клініки разом вибралися влітку того-таки року, Рой не зміг стримати поганого характеру, але тепер поводився на диво тихо.
Дороті пригадує:
— Він хотів поговорити з нами всіма, подякувати за допомогу поліції. Здавався хворим — що й не дивно. Її особисті речі ми сховали в коробку, бо в її кабінеті працював лікар, який тимчасово її заміщував. Поліція там уже все обшукала. Ми зібрали разом її особисті речі — крем для рук, диплом у рамці й фотографію, де він, Рой, тримав на руках їхню доньку. Рой перебрав речі й розчулився, а потім помітив одну річ, що стояла в Марго на столі. То була така дерев’яна статуетка, щось таке в дусі вікінгів. Рой почав питати: «Звідки це? Де вона це взяла?» Ніхто не знав, а його це, здається, засмутило. Мабуть, вирішив, що то від іншого чоловіка. Звісно, поліція тоді вже покопалася в її особистому житті. Це страшно — не мати впевненості у власній дружині.
Страйк знову звів очі на будинок, не побачив нічого нового й зазирнув у кінець книжки, яка на завершення пропонувала ще чимало припущень, здогадів і притягнутих за вуха теорій. З одного боку, Оукден натякав, що Марго сама накликала на себе трагедію розкутою і зухвалою поведінкою — ходила в корсеті, носила кролячі вуха, нахабно вийшла за рамки класу, в якому народилася. З другого боку, своє життя вона прожила в оточенні потенційних убивць. Жоден пов’язаний з Марго чоловік не уникнув уваги Оукдена — ні «чарівний і безсовісний Стіві чи то Датвейт, чи то Джекс», ні «авторитарний фахівець із захворювань крові Рой Фіппс», ні «мстивий ґвалтівник Джулз Бейліс», ні «темпераментний ловелас Пол Сатчвелл», ні горезвісний секс-монстр Денніс Крід».
Страйк уже хотів відкласти книжку, коли звернув увагу на сторінки з темнішими берегами ближче до середини. Мабуть, фотографії. Він розгорнув книжку знову.
Крім уже знайомого портрету з газет і фото Марго й Уни в образі плейбоївських кроличок (Уна — фігуриста й усміхнена, Марго — велична, у хмарі білявого волосся), тут було лише три світлини. Всі — поганої якості; Марго на них потрапила випадково.
Підпис під першою повідомляв: «Автор, його мати й Марго». Дороті Оукден мала квадратну щелепу та сталево-сіре волосся і носила окуляри з піднятими кутиками. Вона стояла обличчям до камери й обіймала за плечі худого ластатого хлопчика зі стрижкою «паж»; хлопчик скривив гримасу, яка спотворила його риси. Страйкові згадався Люк, його старший небіж. Позаду Оукденів тягнувся широкими смугами газон, удалині виднілися гостроверхі дахи великого будинку. На галявині біля будинку щось стирчало; придивившись, Страйк вирішив, що це фундамент стін чи колон: мабуть, споруджують літній будиночок.