— Сабіні якраз у Клеркенвеллі був годувався, га? Ну й бандити теж до лікарів ходять, не?
— Це вечірка,— пояснив Страйк.— Вони не на роботі. Нащо Гнійному Риччі приходити до лікарів на вечірку?
— А я знаю,— знизав плечима Шпеник.— Убити когось?
— Цікаве припущення,— сказав Страйк,— бо я розслідую зникнення жінки, яка там була того вечора.
Шпеник кинув на нього косий погляд.
— Гнійний Риччі вже той-во,— тихо сказав він.— Зовсім старий.
— Але ще живий ?
— Живий. Здали в будинок для літніх.
— Звідки ти знаєш?
— Мав справи з Лукою, його старшим.
— Сини пішли тим самим шляхом?
— Ну, банд Маленької Італії вже нема. Але то бандити, так,— кивнув Шпеник. Тоді нахилився через стіл і тихо додав: — Слухай сюди, Куше. Тобі проблеми з пацанами Гнійного Риччі не треба.
Вперше в житті Шпеник так застерігав Страйка.
— Якшо ти хоч на крок підійдеш до їхнього старого чи спробуєш на нього шось повісити, сини з тебе шкуру здеруть. Січеш? Їм усе як два пальці. Підпалять тобі офіс. Дівку твою поріжуть.
— Розкажи мені про Гнійного. Все, що знаєш.
— Куше, ти чуєш, шо я тобі кажу?
— Та розкажи мені про нього, бляха-муха.
Шпеник насупився.
— Шльондри. Порнуха. Ше наркота, але в першу чергу жінки. Працював тоді ж, коли Джордж Корнелл, Джиммі Гамфріз, ота вся братія. Отой золотий перстень йому типу Денні Лев подарував. Денні Лев — то авторитет з Нью-Йорка. Типу вони родичі. Не знаю, чи правда.
— А тобі не траплявся тип на прізвище Конті? — спитав Страйк.— Мабуть, трохи молодший за Риччі.
— Нє. Але Лука Риччі — псих грьобаний,— відповів Шпеник.— Коли ця твоя мадама зникла?
— У 1974 році.
Він чекав, що Шпеник не повірить власним вухам і посміється над самою думкою про те, що за сорок років ще можна щось відшукати, але давній друг тільки насупив брови і продовжив хрускотіти пальцями з невпинністю жука-точильника. Детектив раптом усвідомив, що Шпеник знає про давні злочини та їхні довгі тіні більше, ніж більшість поліціянтів.
— Її звали Марго Бамборо,— сказав Страйк.— Зникла дорогою до пабу. Нічого не знайшли — ні сумочки, ні ключів, нічого взагалі. Більше ніхто її не бачив.
Шпеник пригубив пиво.
— Професіонали працювали,— прокоментував він.
— Саме це я і подумав,— кивнув Страйк.— А відтак...
— Відтак — голяк,— відрубав Шпеник.— Якшо мадаму взяв Гнійний Риччі чи його пацани, то це баста, нема шо шукати, січеш? Я знаю, шо ти в нас герой-бойскаут, друже, але тут один тип був зачепив Луку Риччі, то за кілька днів його жінка відчинила двері, а їй кислотою в обличчя — шварк! Лишилася без ока. Кинь це діло, Куше. Якшо відповідь — Гнійний Риччі, треба на хрін забути питання.
28
Неспокій Бритомарту обійняв — Як бути їй у цій тяжкій знегоді?
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
Пат невідомо як спромоглася добути вінтажний проектор. Доставити обіцяли на четверту, але була вже чверть на шосту, а Страйк і Робін усе чекали; тут Робін уже сказала, що їй справді час іти. Вона досі не зібрала речей на завтрашню поїздку до Йоркширу, хотіла виспатися перед поїздом і, правду кажучи, просто образилася на Страйків подарунок — шоколадні цукерки з солоною карамеллю, які він навіть не загорнув. Страйк поспіхом витягнув їх з фірмового пакета «Ліберті», щойно вона зайшла, і Робін здогадалася, що саме для цього він, власне, і змусив її повернутися до офісу. Довелося пертися аж сюди, на Денмарк-стріт, у переповненому метро! Тепер Робін ремствувала, що витратила стільки зусиль і часу, шукаючи й загортаючи в красивий папір дівіді з давнім концертом Тома Вейтса — кілька тижнів тому Страйк обмовився, що хотів би його подивитися. Робін про цього співака навіть не чула; довелося витратити час, щоб з’ясувати, про кого саме говорив Страйк, і визначити, що концерти, яких він не бачив,— це два виступи з програмою «No Visitors After Midnight» — «Жодних візитерів після опівночі». А він натомість вручив їй якісь перші-ліпші цукерки!
Робін просто кинула цей подарунок в Макса на кухні, а вранці сіла на переповнений поїзд до Гарроґейта. Їдучи на північ (місце у вагоні вона, на щастя, забронювала наперед), Робін намагалася переконати себе, що це почуття спустошеності — то просто втома. Різдво вдома стане чудовим відпочинком. Робін познайомиться з новонародженою небогою, вранці буде валятися в ліжку досхочу, їстиме домашні страви й годинами сидітиме перед телевізором.
У кінці вагона горлав малюк, а мама не менш гучно намагалася його розважити й заспокоїти. Робін дістала айпод і одягнула навушники. Вона скачала альбом «Court and Spark» Джоні Мітчелл, про який Уна казала, що його любила Марго Бамборо. Робін уже кілька тижнів не знаходила часу послухати його — і взагалі послухати музику.