Слухаючи «Court and Spark», Робін зрозуміла, що і справді рухається не в тому напрямку, в якому ідуть її знайомі. Вона з боєм вертається назад — до людини, якою була, поки чоловік у масці горили не затягнув її у морок під сходами. А інші не розуміють цього, бо думають, що справжня вона — це та дружина, яку хотів мати Метью Канліфф: жінка, яка тихенько працює в кадровій агенції, а ввечері безпечно сидить удома. Інші не розуміють, що ця жінка — результат отих двадцяти хвилин, а справжня Робін могла б і не повернутися, якби її помилково не відіслали до обшарпаного офісу на Денмарк-стріт.
З дивним відчуттям, що безсонні години не згаяно марно, Робін вимкнула айпод. О четвертій ранку на Різдво будинок нарешті поринув у тишу. Робін вийняла навушники, перевернулася набік і заснула.
За дві години Аннабель знову прокинулася, а Робін цього разу встала з ліжка й босоніж спустилася до великого дерев’яного столу біля плити. З собою вона мала записник, ноутбук і телефон.
Приємно було мати порожню кухню до своїх послуг. За вікнами укритий намороззю сад стояв синьо-срібний у досвітню зимову годину. Робін поклала на стіл ноутбук і телефон і побажала доброго ранку старому Раунтрі. Через артрит пес був зранку не дуже активний, але ліниво помахав до неї хвостом зі свого кошика біля батареї. Робін зробила собі чай, а тоді сіла за стіл і розгорнула ноутбук.
Вона ще не читала Страйкове резюме гороскопних нотаток Талбота, бо вчора допомагала мамі готувати різдвяну вечерю. Робін саме складала в пароварку брюссельську капусту, коли краєм ока помітила сповіщення на телефоні, який заряджався від однієї з небагатьох розеток, не зайнятих приладами для немовляти — стерилізатором для пляшечки, радіонянею, молоковідсмоктувачем. Побачивши ім’я Страйка, Робін була зраділа, бо подумала, що він хоче подякувати за дівіді з концертом Тома Вейтса, а той факт, що він написав просто на Різдво,— це вияв дружнього ставлення, якого Робін від Страйка ще не бачила.
Однак відкривши повідомлення, вона прочитала тільки:
До відома: резюме Талботових нотаток і наші дії
Мабуть, вираз обличчя в неї став кислий, бо Робін звела очі та зрозуміла, що Лінда уважно на неї дивиться.
«Щось погане?»
«Та просто Страйк».
«На свято?» — різко спитала Лінда.
І Робін негайно здогадалася, що Джефрі, її колишній свекор, мабуть, розносить по Месему думку, що невірність Метью — то реакція на підступну зраду Робін. Вона прочитала це і на обличчі матері, і в тому, як Дженні раптом дуже зацікавилася Аннабель, яку колисала на руках, і в уважному позирку молодшого брата Джонатана, який виливав на тарілку журавлинний соус із пляшки.
«Це по роботі»,— холодно сказала Робін. Гі мовчазні судді негайно кинулися кожен до своєї справи.
Тому сьогодні, після цього всього, вона почала читати Страйків документ із суперечливим ставленням до автора. Той факт, що він написав їй просто на Різдво, відгонив докором — ніби Робін підвела його, поїхавши до Месема замість лишитися в Лондоні й одноосібно давати раду агенції, поки Страйк, Барклей і Моррис хворіють. Ба більше, коли вже написав у свято, звичайна ввічливість вимагала додати якісь особисті слова. Можливо, Страйк просто поставився до вибору її різдвяного подарунку так само байдуже, як ставився до неї самої.
Робін саме дочитала до кінця розділу «Можливі зачіпки» і перетравлювала інформацію про те, що як мінімум один раз поруч з Марго Бамборо перебував професійний бандит, коли прочинилися двері кухні та впустили далеке волання маленької Аннабель. Увійшла Лінда в халаті й капцях.
— Що ти тут робиш у таку годину? — несхвальним тоном спитала вона, ідучи до чайника.
Робін постаралася не показати свого роздратування. Останні кілька днів вона усміхалася до болю в щоках, допомагала як могла, захвалила малу Аннабель з голови до п’ят; гралася в шаради, розливала напої, розгортала шоколадки й колола горіхи для Дженні, бо та не вставала з дивана, всякчас годуючи дитину. Робін з цікавістю і співчуттям розпитувала Джонатана про звитяги його університетських друзів; слухала роздуми батька про політику Девіда Камерона в галузі сільського господарства, а ще відзначила (але промовчала), що ніхто з рідних не питає про її власну роботу. Невже не можна спокійно посидіти півгодини на кухні, коли вже Аннабель так горлає, що й не поспати?
— Читаю листа,— відповіла Робін.
— Вони думають,— повідомила Лінда (Робін зрозуміла, що «вони» — то молоді батьки, чиї думки й бажання нині мали особливу вагу),— що то через капусту. В неї цілу ніч кольки. Дженні очей не стулила.