— Як ви сьогодні почуваєтеся, моя люба? — спитала медсестра в Джоан.
— Зовсім не погано,— відповіла Джоан.— Тільки трохи...
Вона примовкла, поки небіж не вийшов із зони чутності. Страйк зачинив двері до вітальні й почув хрумтіння кроків по гравійній стежці перед будинком. Тед, який за столом читав місцеву газету, звів очі.
— А це ще хто?
За мить у шибці на дверях чорного ходу показалася постать Дейва Полворта з великим рюкзаком за спиною. Він зайшов, мокрий і усміхнений.
— Доброго ранку, Діду,— привітався він, і вони зі Страйком потиснули руки й обійнялися, як це було між ними заведено.— Доброго ранку, Теде.
— Ти що тут робиш? — спитав Тед.
Полворт скинув рюкзак, розв’язав і виклав на стіл двійко заморожених поліетиленових згортків.
— Пенні запіканок наготувала. Я оце вибрався по харчі, хочу спитати, чи вам щось треба.
Ще ніколи Страйк так ясно не бачив полум’я простої і практичної доброти, яке горіло в Дейві Полворті,— хіба тільки в свій перший день у щколі, коли дрібний Полворт узяв Страйка під свій захист.
— Добрий ти хлопець,— сказав зворушений Тед.— Красно подякуй від нас Пенні, гаразд?
— Так-так, а вона вам переказувала свою любов і все таке,— відмахнувся Полворт.
— Вийдеш зі мною покурити? — спитав Страйк.
— А ходімо,— відповів Полворт.
— Краще в повітку зайдіть,— порадив Тед.
Тож Страйк і Полворт пройшли по затопленому садку, низько нахиляючи голови під дощем і вітром, і зайшли до Тедової повітки. Страйк з полегшенням закурив.
— На дієту сів? — спитав Полворт, окинувши Страйка поглядом.
— Грип і харчове отруєння.
— А, так, Люсі казала, що ти захворів.
Полворт смикнув головою в бік вікна Джоан.
— Як вона?
— Кепсько,— відповів Страйк.
— Надовго до нас?
— Залежить від погоди. Слухай, я справді страшенно вдячний за все, що ти робиш...
— Ой стули писок.
— Можна ще дещо попросити?
— Кажи.
— Умов Теда вийти з тобою на пиво. Йому треба вибратися з хати. Він піде, якщо знатиме, що я нагляну за Джоан, а інакше не вийде.
— Вважай, що вже зробив,— відповів Полворт.
— Ти...
— ...просто казковий принц, так, я в курсі. Що там «Арсенал», скоро вилетить з ліги?
— Типу того,— відповів Страйк.— Але «Баварія» наступна.
Перед Різдвом він проґавив відбіркові матчі улюбленої команди, бо стежив за Мутним по всьому Вест-Енду. Ліга чемпіонів мала б трохи розважити, але якось не викликала звичної цікавості.
— В Лондоні за кермом Робін, поки ти тут?
— Так,— кивнув Страйк.
Трохи раніше вона йому писала — просила про коротку розмову по справі Бамборо. Страйк обіцяв набрати, щойно матиме час. Він теж мав новини у справі, але Марго Бамборо зникла сорок років тому, а Страйк, як і медсестра Керенза, вважав живих важливішими.
Коли Страйк докурив, вони з Полвортом повернулися до будинку й побачила Теда з Керензою на кухні.
— Вона воліє говорити більше з вами, ніж зі мною,— сказала Керенза, усміхаючись до Страйка й запинаючись у дощовик.— Повернуся завтра вранці, Теде.
Вона рушила до дверей, а Полворт мовив:
— Теде, а ходімо вип’ємо по пінті.
— Та ні, хлопче, дякую,— озвався Тед.— Я краще тут побуду.
Керенза зупинилася, взявшись за клямку дверей.
— Це чудова ідея. Теде, вам не завадить трохи свіжого повітря... свіжої води, як на сьогодні,— додала вона, а дощ стукотів по даху.— Ну, бувайте.
Медсестра вийшла. Теда довелося ще повмовляти, але врешті-решт він погодився вийти на сандвічі у «Вікторію». Коли вони з Полвортом пішли, Страйк узяв зі столу газету й повернувся до вітальні.
Вони з Джоан обговорили повінь, але фотографії хвиль, які атакували Меваґізі, цікавили Джоан значно менше, ніж могли б кілька місяців тому. Страйк бачив, що Джоан думає не про всезагальне, а про приватне.
— А що там пишуть у моєму гороскопі? — спитала вона, коли Страйк перегорнув сторінку.
— Я не знав, що ти в таке віриш, Джоан.
— Та я не знаю, вірю чи ні,— відповіла вона.— Але завжди читаю.
— А твій знак...— Страйк спробував згадати, коли в неї день народження. Наче влітку.
— Рак,— відповіла Джоан і захихотіла.— І не тільки в цьому сенсі.
Страйк не усміхнувся.
— «Саме час струсити з себе рутину,— повідомив він тітці, зазираючи вперед, чи немає у гороскопі чогось гнітючого, щоб того не читати,— тож не відкидайте нових ідей. Ретроградний Юпітер заохочує до духовного зростання».
— Ха,— відповіла Джоан. А по короткій паузі додала: — Я думаю, що не доживу до свого наступного дня народження, Корме.