Ці слова були для нього як удар під дих.
— Не кажи так.
— Якщо я не можу сказати таке тобі, то кому це взагалі казати?
Гі очі, завжди ясно-блакитні, мов незабудки, тепер зблякли. Джоан ніколи не розмовляла з ним так — як з рівним. Вона завжди старалася стати ніби на вищу сходинку, щоб здоровило солдат і далі лишався її маленьким хлопчиком.
— Я не можу цього сказати ні Тедові, ні Люсі, правда ж? — додала вона.— Ти ж знаєш, які вони.
— Так,— важко вимовив Страйк.
— І тоді... ти ж подбаєш про Теда, правда? Приїжджай до нього частіше. Він тебе справді дуже любить.
«Чорт».
Джоан завжди вимагала від усіх фальшу, погляду на життя крізь рожеві окуляри, а тепер пропонувала немудру прямоту та прості слова,— а Страйк волів би просто кивати, слухаючи про якісь місцеві скандали. Чого він так мало приїздив до них?
— Я обов’язково приїжджатиму,— пообіцяв він.
— Хочу поховальну службу в церкві Святого Моса Корнволльського,— тихо сказала Джоан,— де мене хрестили. Але ховати мене не треба, бо цвинтар аж у Труро, і Тед замучиться їздити туди-сюди з квітами для мене. Я його знаю. Ми завжди казали, що хочемо й по смерті лишатися разом, але так і не склали жодного плану, а тепер він відмовляється це зі мною обговорювати. Тож я, Корме, подумала й хочу кремацію. Влаштуєш усе, добре? Бо Тед починає плакати щоразу, як я про це заводжу мову, а Люсі взагалі не слухає.
Страйк кивнув і спробував усміхнутися.
— Рідних на кремації щоб не було. Я кремації терпіти не можу, цю заслінку, ці транспортери. Попрощаєтеся зі мною в церкві, а тоді ти веди Теда до пабу, а мене в крематорій хай відвезе поховальна служба, добре? Потім заберете мій прах, вивезете в море на Тедовому човні й розвієте над хвилями. А коли прийде його час, ти так само зробиш для Теда, і ми з ним знову поєднаємося. Не хочу, щоб ви з Люсі їздили сюди аж з Лондона доглядати за могилами. Домовилися?
У цьому була вся Джоан, яку він знав,— стільки діяльної доброти та продуманості. Але Страйк не очікував останнього — що треба розвіяти прах над хвилями, що замість могильного каменя з акуратними датами життя буде єднання зі стихією, якою повнилося життя її і Те-дове в цьому містечку на прибережних скелях над океаном. Була лише недовга перерва, коли Тед, бунтуючи проти волі власного батька, на кілька років зник і служив у військовій поліції.
— Добре,— насилу вимовив Страйк.
Джоан відкинулася в кріслі, ніби відчувши полегшення, коли все сказала, а тоді усміхнулася йому.
— Так добре, що ти приїхав.
За ці кілька днів Страйк звик до її неуважності й непослідовності, тож не сильно здивувався, коли за хвилину Джоан сказала:
— Шкода, що я не познайомилася з твоєю Робін.
Страйк, який усе уявляв, як попіл Джоан плине до призахідного сонця, зібрався.
— Думаю, вона б тобі сподобалася,— сказав він.— А ти б сподобалася їй.
— Люсі казала, що вона гарненька.
— Це правда.
— Бідолашна дівчина,— прошепотіла Джоан.
Страйк не зрозумів, а тоді подумав, що про замах і ножове поранення писали в газетах, коли Робін давала свідчення проти Шеклвелльського Різника.
— Цікаво, що ти заговорила про гороскопи,— мовив він, плануючи відволікти Джоан від теми Робін, а також похорону та смерті.— Ми саме розслідуємо давнє зникнення людини. Тип, який тоді вів справу...
Страйк ніколи раніше не розповідав Джоан про свої розслідування — і тепер не розумів чому, бо вона слухала захоплено, уважно.
— Але ж я пам’ятаю ту лікарку! — вигукнула вона, така збуджена, якою Страйк не бачив тітку вже багато днів.— Марго Бамборо, так! У неї лишилася маленька дитина...
— Та дитина тепер наша клієнтка,— сказав Страйк.— Гі звати Анна. Вона зі своєю дівчиною має будинок у Фалмуті.
— Бідолашна родина,— мовила Джоан.— Так і не дізналася... і що, детектив шукав відповіді в зірок?
— Так,— кивнув Страйк.— Був переконаний, що вбивця — Козеріг.
— Тед— Козеріг.
— Дякую за підказку,— серйозно промовив Страйк, і Джоан засміялася.— Будеш чай?
Поки кипів чайник, Страйк проглянув повідомлення. Барклей надіслав новини щодо подружки Вторака, але найсвіжіше повідомлення надійшло з незнайомого номера, тож Страйк відкрив його першим.
Привіт, Корморане, це твоя зведенючка Пруденс Донлеві. Твій номер мені дав Ал. Дуже сподіваюся, що ти мене зрозумієш правильно. По-перше, хочу сказати, що цілком розумію твої мотиви й чому ти не хочеш приєднатися до нас на святкуванні річниці гурту й випуску альбому. Ти навряд чи це знаєш, але я сама довго й важко йшла до налагодження стосунків з батьком, але вважаю, що врешті-решт порозуміння з ним — і так, прощення — збагатило мене. Ми всі дуже сподіваємося, що ти передумаєш...