Барклей, який заніс Пат свої чеки за тиждень, а тоді збирався заступати на нічну вахту зі стеження за Мутним, здивувався.
— З якого б дива вона собі вкоротила віку?
— Не знаю,— відповіла Робін.— Гі останнє послання було якесь перелякане. Може, вона вирішила, що я прийшла до неї сваритися і принесла поштівки, що вона їх надіслала.
— Треба б тобі більше спати,— порадив Барклей.
Робін пішла до чайника.
— А от мені поспати не вдасться,— провадив Барклей,— за півгодини я прийму вахту в Енді. Знову сидимо під «Пимліко», дивимося, як Вторакова пташка жодному хлопу й не моргне.
Пат рахувала для нього десятки. Її ставлення до Барклея було радше терпиме, ніж тепле. Улюбленцем Пат в агенції (окрім Робін) лишався Моррис, якого Робін з Нового року бачила тричі: двічі вони заступали на стеження одне після одного й одного разу Моррис привіз до офісу тижневий звіт. Він не наважувався дивитися Робін в очі й говорив тільки про роботу; вона сподівалася, що так воно буде й надалі.
— Хто в нас наступний у клієнтській черзі, Пат? — спитала вона, заварюючи собі каву.
— В нас ще на одну справу людей нема,— констатував Барклей, ховаючи готівку в кишеню.— Ми ж без Страйка.
— Він повернеться вже в неділю, тільки б поїзди ходили,— заперечила Робін, ставлячи біля Пат її каву. В понеділок у них була призначена зустріч із Синтією Фіппс у палаці Гемптон-Корт.
— Мені в кінці місяця треба на вихідні домів потрапити,— сказав Барклей до Пат, яка за відсутності Страйка відповідала за графіки. Вона розгорнула таблицю на комп’ютері, а Барклей додав: — Тре’ користуватися, поки ще без паспортів пускають.
— Ти про що? — спитала виснажена Робін, сідаючи з кавою на диван у приймальні. Формально її робочий день уже скінчився, але вона не мала сили піти додому.
— Про незалежність Шотландії, Робін,— відповів Барклей, дивлячись на неї з-під навислих брів.— Ви, англійці, може, не помітили, але в нас тут співдружність розвалюється.
— Але ж не буде такого, правда? — озвалася Робін.
— Усі мої знайомі у вересні голосуватимуть «за». Однокласник минулого разу додумався сказати на мене «дядечко Тем», мовляв, перед англійцями вислужуюся. От щоб він ще раз таке ляпнув,— загарчав Барклей.
Коли він пішов, Пат спитала в Робін:
— Як там його тітка?
Робін зрозуміла, що Пат питає про Страйка, бо на ім’я свого шефа та називала тільки з великої необхідності.
— Дуже хвора,— відповіла Робін.— Хіміотерапії більше не витримує.
Пат пхнула в зуби свою електронну цигарку та продовжила друкувати. Тоді сказала:
— На Різдво сидів сам-один у себе нагорі.
— Я знаю,— відповіла Робін.— Він мені розповів, як ви його підтримали. Що суп йому принесли. Він вам дуже вдячний.
Пат пирхнула. Робін відпила кави, сподіваючись, що отримає трохи енергії і зможе підвестися з дивана й піти на метро. Тоді Пат сказала:
— Я була думала, що йому є куди піти, крім горища.
— Ну, грипував він важко,— відповіла Робін.— Не хотів розносити заразу.
Але помивши чашку, вдягнувши пальто й попрощавшись із Пат, Робін почала спускатися сходами й виявила, що думає про цю коротку розмову. Вона Незрідка замислювалася про ворожість — для неї незбагненну,— з якою Пат ставилася до Страйка. З її тону стало зрозуміло, що Пат вважає, ніби Страйк має імунітет до самотності та вразливості,— і Робін не могла збагнути, звідки Пат це взяла, бо Страйк ніколи не робив таємниці з того, де мешкає, чи факту, що спить він там сам-один.
У неї задзвонив мобільний. Побачивши незнайомий номер і згадавши, як минулого разу на тому кінці лінії виник Том Терві, Робін зупинилася біля станції метро «Тоттенгем-Корт-роуд» і взяла слухавку не без остраху.
— Це Робін Еллакотт? — спитав жіночий голос з акцентом жительки острова Мен.
— Це я,— відповіла Робін.
— Драстуйте,— привіталася жінка.— Ви хотіли поговорити з Дейвом Андервудом, то я його донька.
— О так,— озвалася Робін.— Дуже дякую, що відгукнулися.
Дейвом Андервудом звали чоловіка, який був за кермом фургона фірми, що розвозила органічні продукти, у вечір зникнення Марго. Робін знайшла адресу в інтернеті та три дні тому йому написала, але не чекала такої швидкої відповіді. Вона вже звикла, що люди ігнорують її повідомлення про Марго Бамборо.