Робін не відповіла й до кінця поїздки з кам’яним виразом дивилася на дорогу, а Страйк, до болю напружуючи м’язи однієї з половиною ноги, старався не показати, що потай стежить за її руками на кермі.
35
...ясна Аврора поспіхом, встає, Скраснівиш, бо пробула цілу ніч На мерзлім ложі драглого Тифона І з того осорому спізнає...
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
— Ти тут бувала раніше? — спитав Страйк у Робін, коли вона зупинилася на стоянці Гемптон-Корту. Вона мовчала, відколи він розповів їй про плівку, і Страйк хотів послабити напруження.
— Ні.
Вони вийшли з машини й під крижаним дощем перетнули стоянку.
— Де саме ми зустрінемося з Синтією?
— У кав’ярні «Власна королівська кухня»,— відповіла Робін.— Я так розумію, що нам при вході дадуть буклет з мапою.
Вона розуміла, що плівка, схована на горищі в Грегорі Талбота,— то не Страйкова провина. Не він лишив її там на сорок років; він не міг знати, заправляючи плівку в проектор, що побачить страх і біль останніх хвилин життя тієї жінки. Робін не шкодувала про те, що він не приховав від неї правду. Однак сухий, беземоційний опис її зачепив. Свідомо чи несвідомо вона б хотіла помітити ознаки того, що побачене викликало в нього огиду, острах.
Але, мабуть, нерозумно такого чекати. До знайомства з Робін Страйк служив у військовій поліції і там навчився відстороненості, якій вона іноді заздрила. Попри підкреслено спокійний зовнішній вигляд, Робін відчувала шок і млість, але їй хотілося знати, чи розумів Страйк, дивлячись запис останніх митей життя тієї жінки, що то була людина — така сама, як він.
Всього-на-всього повія.
Їхні кроки відлунювали від мокрого асфальту. Попереду постав величний палац червоної цегли, і Робін, бажаючи відігнати від себе страшні образи, намагалася згадати все, що знає про Генріха VIII, жорстокого товстуна-монарха з Тюдорів, який відтяв голови двом із шістьох своїх дружин,— але натомість чомусь почала думати про Метью.
Коли Робін жорстоко зґвалтував чоловік у масці горили, який ховався під сходами, Метью був добрий, терплячий, усе розумів. Адвокатка Робін дивувалася причинам мстивості Метью, адже розлучення мало би пройти безболісно, але сама Робін дійшла висновку, що завершення їхнього шлюбу безмежно шокувало Метью — він-бо вважав, що Робін має бути довіку вдячна йому за підтримку в найважчий період її життя. Вона була певна, що Метью вважає її своєю вічною боржницею.
Очі Робін защипало від сліз. Нахиливши парасолю так, щоб сховати від Страйка своє обличчя, вона часто заморгала, проганяючи сльози.
Вони мовчки перетнули брукований внутрішній двір, аж тут Робін зненацька зупинилася. Страйкові з його протезом було важко ходити будь-якими нерівними поверхнями, тож він був не проти перепочити, але злякався, що зараз Робін напуститься на нього.
— Дивися! — Робін вказала під ноги, на блискучу бруківку.
Страйк придивися і з подивом побачив маленький мальтійський хрест на невеликій квадратній цеглині.
— Просто збіг,— сказав він.
Вони рушили далі. Робін роззиралася, примушуючи себе сприймати те, що бачить. Вони вийшли на інший двір, де гід у костюмі середньовічного блазня щось розповідав групі школярів у дощовиках.
— Ого,— тихо сказала Робін, озирнувшись через плече, а тоді повернулася на кілька кроків назад, щоб краще роздивитися помічений предмет на стіні над аркою.— На це глянь!
Страйк підкорився і побачив величезний астрономічний годинник шістнадцятого сторіччя, синьо-золотий і вибагливо прикрашений. По його периметру були зображені зодіакальні знаки, позначені символами, що з ними Страйк мимохіть познайомився, і ще малюнками. Робін усміхнулася на його здивовано-роздратований вираз обличчя.
— Що? — спитав Страйк, помітивши посмішку.
— Та ти,— відповіла вона, розвертаючись, щоб іти далі.— Так злишся на зодіак.
— Якби ти три тижні розбирала Талботову бридню, ти б теж від зодіаку кривилася,— відповів Страйк.
Він відступив, щоб Робін зайшла до палацу перша. Зазирнувши у видану мапу, яку Страйк отримав на вході, вони пішли до «Власної королівської кухні» критою галереєю з вимощеною плитами підлогою.
— Як на мене, в астрології є певна поезія,— сказала Робін, свідомо намагаючись відігнати думки про Талботову стару плівку та свого колишнього чоловіка.— Не кажу, що воно правда, але є у ній якась... якась симетрія, лад...
За дверима праворуч виднівся тюдорівський садок. Яскраві геральдичні тварини стояли на чатах над квадратними клумбами, зарослими старовинним зіллям. Раптова поява плямистого леопарда, білого оленя і червоного дракона підбадьорила Робін, нагадавши про силу та принадність символів і міфів.