— Вибачте,— схлипнула вона.— Я знала, що буде жахливо... ми більше не говорили про неї... вибачте...
Вона порюмсала ще кілька секунд, а тоді змусила себе підвести голову. Великі очі були червоні й мокрі.
— Рой хотів вірити, що дзвонила справді Марго. Все питав: «Ти впевнена, ти точно впевнена, що то був не її голос?» Був мов на голках, поки поліція намагалася відстежити дзвінок...
Синтія розсміялася, цього разу трохи істерично:
— Ви дуже ввічливі, але я розумію, що ви хочете знати, і Анна теж хоче знати, хоч я стільки разів говорила... Між мною і Роєм нічого не було до зникнення Марго, і потім ще чотири роки... Вона вам казала, що ми з Роєм родичі?
Вона сказала це ніби через силу, хоч чотириюрідні брат і сестра — це майже не рідня. Але Робін згадала про розлад згортання крові в Роя і подумала, що Фіппсам, як Романовим, радили уникати шлюбів між родичами.
— Так, казала,— відповів Страйк.
— Коли я йшла до них працювати, мене буквально нудило від самого звуку його імені. Повсякчас чула: «Ось глянь на кузена Роя, такий хворий, а вступив до Імперського коледжу, вчиться на лікаря. От якби ти, Синтіє, більше старалася...» Я саму думку про нього колись ненавиділа, ха-ха-ха!
Робін згадала фотографії молодого Роя в пресі: ніжне обличчя, довге волосся, очі поета. Жінки часто вважають травми та хвороби вродливих чоловіків романтичними. Хіба Метью в моменти нестерпних ревнощів до Страйка не згадував про його ампутовану ногу — рану воїна, з якою він, здоровий і повноцінний, не міг змагатися?
— Можете не вірити, але в сімнадцять років я вважала, що Марго — ідеальна пара для Роя! Ох, я була від неї в захваті — така... така модна і, знаєте, з власною думкою, така... Вона запросила мене на
вечерю, коли дізналася, як важко я складала іспити. А для мене вона була героїня, тож я так зраділа! Я їй усе виклала, розповіла, як сильно боюся перескладання, як хочу вже вибратися в реальний світ і заробляти гроші. А Марго на те: «Слухай, ти ж чудово ладнаєш з дітьми, та, може, будеш дивитися за моєю донькою, коли я вийду на роботу? Домовлюся з Роєм, облаштуємо тобі житло над гаражем».
Синтія ще раз спробувала засміятися, але марно.
— Батьки так розлютилися! Розізлилися на неї і на Роя теж, хоч він перший не хотів мене брати, бо хотів, щоб Марго сиділа вдома й сама дивилася за дитиною. Мама й тато казали, що вона просто хоче зекономити на няньці. Нині я і сама скоріше підтримую їхню думку. Я б не зраділа, якби якась жінка умовила котрусь із моїх дівчат покинути навчання й переїхати до неї, щоб дивитися за її дитиною. Але ні, я любила Марго. Я тоді так раділа!
Синтія на мить замовкла, дивлячись кудись удалину журливими очима. Робін здалося, що вона думає про величезні й непоправні наслідки того, що колись пристала на роботу няньки — і замість трампліну в незалежне життя вийшло так, що вона потрапила в дім, якого вже не покинула: виховувала дитину Марго, спала з чоловіком Марго, навічно лишилася в тіні лікарки, яку, за власними словами, так любила. Як воно — жити з людиною, якої аж так не вистачає?
— Батьки хотіли, щоб я пішла, коли Марго зникла. Не хотіли, щоб я лишалася в будинку сама з Роєм, бо люди почали пліткувати. Навіть у пресі на це натякали, але я присягаюся життям моїх дітей,— сказала Синтія з якоюсь похмурою впертістю,— що між мною і Роєм нічого не було до зникнення Марго, і потім ще дуже довго. Я лишилася заради Анни, бо не мала сили її покинути... вона стала мені донькою!
«Не стала,— сказав безжальний голос у голові Робін.— І ти мусила б розповісти їй правду».
— Після зникнення Марго Рой довго ні з ким не зустрічався. Була одна колега на роботі,— витончене обличчя Синтії знову почервоніло,— але це тривало кілька місяців. Вона не сподобалася Анні. В мене теж був такий-сякий бойфренд, але він мене покинув. Сказав: таке відчуття, ніби він зустрічається з одруженою жінкою з дитиною, бо я завжди ставила Роя і Анну на перше місце.
Синтія стиснула одну руку в кулак, а другою схопилася за неї, і тремким голосом додала:
— І, мабуть, тоді... з часом... я зрозуміла, що закохалася в Роя. Але я навіть не мріяла, що він може мене обрати. Марго була така розумна, така... яскрава особистість, а він був набагато старший за мене, такий інтелектуальний, рафінований... Одного разу ввечері я поклала Анну спати й хотіла повернутися до себе, аж тут він спитав, що сталося з Біллом, моїм хлопцем, і я відповіла, що ми розбіглися; Рой спитав чому, ми почали говорити, він сказав... сказав: «Ти особлива людина й заслуговуєш на когось кращого». А тоді... тоді ми трохи випили...
Синтія повторила: