— Він,— підтвердив Рой.— Потім ми знайшли в повітці порожню пляшку з-під горілки. Малий проліз у будинок і поцупив її з бару.
— Так,— кивнула Синтія,— а тоді розбив...
— ...мамину кришталеву чашу для пуншу й півдюжини келихів. Пожбурив м’яч для крикету просто в стіл. Медсестра все прибрала замість мене... дуже люб’язний учинок. Розуміла, що мені не можна... бите скло,— додав Рой, знову відмахуючись.
— З іншого боку,— слабко засміялася Синтія,— добре, що пуншу не стало — нікого більше не знудило.
— Чаша — справжнє ар-деко,— без усмішки мовив Рой.— Катастрофа, а не барбекю. Я казав Марго,— (він завагався, промовивши ім’я, і Робін подумала: а коли він взагалі востаннє його вимовляв?),— «Не знаю, чого ти цим хочеш домогтися». Бо ж він усе одно не прийшов, а вона хотіла поладнати саме з ним... як того лікаря звали, з яким вона сварилася, доктор...
— Джозеф Бреннер,— підказала Робін.
— Бреннер, точно. Він відмовився, то нащо це все? Але ні, замість відпочити в суботу, довелося розважати те збіговисько — а за це в нас розграбували бар і розбили нам коштовну річ.
Рой поклав руки на бильця крісла. На мить він розслабив довгі пальці, ніби рак-відлюдник, що розминає клешні, а тоді знову стиснув кулаки.
— Потім той хлопчик, Оукден, написав книжку про Марго,— провадив він.— Узяв фото з того клятого барбекю, щоб скидалося на правду, ніби він і його мати щось знали про наше приватне життя. Так,— холодно додав Рой,— то була не найкраща ідея Марго.
— Але ж вона просто хотіла, щоб колектив у клініці краще ладнав між собою, так? — сказала Анна.— Тобі ж ніколи не доводилося давати раду різним людям з різними характерами...
— А, то ти й мою роботу знаєш краще за всіх, так, Анно?
— Але ж це не те саме, що сімейний лікар, правда? — наполягала Анна.— Ти читав лекції, проводив дослідження, ти не мусив керувати прибиральницями, реєстратурою і ще купою персоналу.
— Вони справді паскудно поводилися, Анно,— Синтія віддано кинулася захищати Роя.— Ні, справді паскудно. Я не казала... не хотіла проблем... але одна з жінок пролізла нагору, до кімнати твоїх батьків.
— Що? — гавкнув Рой.
— Так,— знервовано кивнула Синтія.— Ні, я пішла нагору поміняти Анні підгузок і почула, що в кімнаті хтось є. Зайшла — а вона роздивляється одяг Марго в шафі.
— Хто — вона? — спитав Страйк.
— Білявка. Друга реєстраторка, не Глорія.
— Айрін,— сказав Страйк.— Вона знала, що ви її бачили?
— О так. Я зайшла з Анною на руках.
— І що вона сказала, коли вас побачила? — спитала Робін.
— Ну, їй стало ніяково,— відповіла Синтія.— Кому б не стало? Засміялася, сказала, що просто «кинула цікавим оком». А тоді вийшла.
— Боже милий,— похитав головою Рой Фіппс.— Хто тільки набрав таких на роботу?
— Вона справді просто дивилася на одяг? — спитала Робін у Синтії.— Чи вам здалося, що вона могла...
— О, не думаю, що вона щось узяла,— відповіла Синтія.— А ти ніколи... Марго нічого потім не шукала, ні? — спитала вона в Роя.
— Ні, але краще б ти мені розповіла тоді,— суворо мовив Рой.
— Я не хотіла зайвих проблем. Ти вже й так... день уже був непростий, правда?
— Повертаючись до того випадку, коли її буцімто бачили,— сказав Страйк і переповів родині історію Дженіс про те, що Чарлі Рамедж, з його слів, нібито бачив Марго серед могил на церковному цвинтарі в Лемінгтон-Спа.
— ...і Робін поговорила з удовою Рамеджа, яка підтвердила історію загалом, але не змогла точно сказати, чи він бачив саме Марго, а не іншу зниклу жінку. До поліції цей випадок, здається, не дійшов, тож я хочу спитати: вам відомо, чи Марго мала знайомих або якісь зв’язки в Лемінгтон-Спа?
— Жодних,— відповів Рой, і Синтія теж похитала головою.
Страйк зробив позначку в записнику.
— Дякую. Оскільки мова зайшла про випадки, коли її могли бачити,— мовив Страйк,— чи ви не проти пройтися по всьому переліку?
Робін, здається, розуміла, до чого хилить Страйк. Хай присутнім у кімнаті думка про те, що Марго жива, не принесе великої втіхи, Страйк хотів почати допит з тих позицій, що вбивства не було.
— Жінка на заправці в Бірмігемі, жінка з дитиною у Брайтоні, собачниця в Істбурні,— відчеканив Рой, не даючи Страйкові розтулити рота.— Нащо б вона десь каталася на машинах чи вигулювала собак? Якби вона зникла з власної волі, то не хотіла б, щоб її знайшли. Так само й по цвинтарях не блукала б.
— Це правда,— погодився Страйк,— але є ще випадок...
— У Ворику,— кивнув Рой.— Так.
Чоловік і дружина перезирнулися. Страйк чекав. Рой відставив чашку і блюдце на столик і глянув на доньку.