— Ти справді цього хочеш, так, Анно? — спитав він, не зводячи очей з мовчазної доньки.— От справді, чесно-чесно?
— Про що ти? — огризнулася Анна.— Нащо, по-твоєму, я найняла детективів? Задля сміху?
— Гаразд,— кивнув Рой,— гаразд. Цей випадок привернув... привернув мою увагу, бо колишній коханець моєї дружини, Пол Сатчвелл, походив з Ворика. З цим чоловіком вона... поновила знайомство незадовго до зникнення.
— Та Господи Боже,— з напруженим смішком мовила Анна,— ти чесно думаєш, що я не в курсі про Пола Сатчвелла? Звісно, я в курсі! — (Кім простягнула руку й поклала дружині на коліно, чи то заспокоюючи, чи то застерігаючи).— Тату, ти що — не чув про інтернет, про архіви преси? Я бачила те сміховинне фото Сатчвелла з волохатими грудьми та прикрасами, і знаю, що моя мати ходила з ним до пабу за три тижні до зникнення! Але ж то була просто зустріч у пабі...
— Та ти що? — гидким голосом озвався Рой.— Дякую, що втішила, Анно. Дякую за фахову думку. Ой як добре бути всезнайкою...
— Рою,— прошепотіла Синтія.
— Ти хочеш сказати, що вони не просто зустрілися в пабі? — шоковано спитала Анна.— Ні, не може бути, який жах! Уна каже...
— А, чудово, я зрозумів! — голосно промовив Рой, і його запалі щоки налилися багрецем, а руки вчепилися в бильця крісла.— Уна каже! Це все пояснює!
— Що пояснює? — спитала Анна.
— Це! — закричав Рой і тицьнув тремкою рукою, обплетеною венами і з набряклими кісточками, в бік Страйк і Робін.— За цим стоїть Уна Кеннеді, так? Мав би сам здогадатися, що вона не відчепиться!
— Заради Бога, Рою,— голосно почала Кім,— що за абсурдне...
— Уна Кеннеді мріє, щоб мене арештували!
— Тату, це просто неправда! — заперечила Анна, скидаючи застережливу руку Кім зі свого коліна.— У тебе нездорова зацикленість на Уні...
— Причепилася — мовляв, подай скаргу на Талбота...
— І чого ж ти, чорт забирай, не подав? — закричала Анна.— У чоловіка був справжній нервовий зрив!
— Рою,— знову схлипнула Синтія, а Рой посунувся вперед, дивлячись доньці в обличчя понад крихітним столиком, де мало не хитався на своєму тарелі торт. З багряним обличчям, дико вимахуючи руками, Рой загорлав:
— Повний дім поліції! Копирсалися в речах твоєї матері! В саду дойди! Вони шукали найменший привід мене арештувати — а я мушу подавати скаргу на людину, яка за те все відповідала? Який би це мало вигляд?
— Він був некомпетентний?
— А ти там що — була, міс Усезнайко? Ти його особисто знала?
— Чому його замінили на іншого? Чому всюди писали про його некомпетентність? Правда в тому,— заявила Анна, тицяючи в батька пальцем,— що вам із Синтією подобався Білл Талбот, бо він вважав тебе невинуватим, а...
— Вважав мене невинуватим? — заревів Рой.— Ото вже дякую! Приємно знати, що нічого не змінилося з твоїх тринадцятьох років!..
— Рою! — в унісон зойкнули Синтія і Кім.
— ...коли ти звинуватила мене в тому, що я влаштував ставок з коропами над могилою, де її закопав!
Анна розридалася і вибігла з кімнати, мало не перечепившись об ноги Страйка. Підозрюючи, що це не останній драматичний вихід, він прибрав їх з дороги.
— Коли,— холодно спитала в тестя Кім,— ти вже пробачиш Анні дурниці, які вона верзла, коли була дитиною і дуже страждала?
— А мої страждання — то дрібниці, га? То ніщо! — закричав Рой. Як Страйк і очікував, він теж вибіг — власне, швидко почовгав — геть з вітальні.
— Господи Ісусе,— промовила Кім, широким кроком пішла за Роєм і Анною і в дверях мало не зіштовхнулася з Синтією, яка й собі підхопилася й побігла за Роєм.
Двері зачинилися. За вікном дощ поливав ставок. Страйк видихнув, напнувши щоки, обмінявся поглядом з Робін, а тоді взяв тарілку та продовжив їсти торт.
— Голодний — страх,— пояснив він у відповідь на погляд Робін.— Не обідав. А торт таки чудовий.
Удалині почулися крики, ляснули ще одні двері.
— Як гадаєш, допит закінчено? — спитала Робін.
— Ні,— відповів Страйк, жуючи.— Вони повернуться.
— Нагадай, що там за випадок у Ворику,— попросила Робін.
Укладений Страйком перелік випадків, коли буцімто бачили Марго, вона проглянула по діагоналі. Там не було нічого цікавого.
— Жінка попросила розміняти гроші в пабі, і власниця вирішила, що то Марго. За два дні на звернення поліції відгукнулася студентка старшого віку, яка заявила, що то була вона, але власниця не повірила. Поліція, втім, повірила.
Страйк прожував ще шмат торта, а тоді додав:
— Не думаю, що воно чимось корисне. Хоча...— кинув він, дожувавши, значущий погляд у бік дверей,— таки трохи користі є.