— А ось цей лист,— повідомив Страйк, маючи на увазі останній конверт,— адресовано Клер Спенсер. Ви її знаєте?
Марки на конверті не було. Судячи з адреси, листа надіслали з крамниці залізних виробів на першому поверсі.
— Клер із соціальної служби, вона допомагає нам,— відповіла місіс Аторн.— Можете розпечатати.
— Думаю, мені не слід цього робити,— відповів Страйк.— Залишу його для Клер. А ви — Дебора, правильно?
— Так,— тихо відповіла жінка.
У двері знову зайшов Самайн. Тепер він був босий, але в сухих джинсах і кофті з Людиною-Павуком.
— Я покладу харчі в холодильник,— заявив він і знову зник.
— Тепер усе купує Самайн,— повідомила Дебора, втупившись поглядом у Страйкові черевики. Попри ніяковість, вона була не проти побалакати з ним.
— Деборо, я прийшов, щоб поговорити про Ґіерма,— сказав Страйк.
— Його тут нема.
— Ні, я...
— Він помер.
— Так,— відповів Страйк.— Мої співчуття. Мене, власне, цікавить доктор Ба...
— Доктор Бреннер,— негайно кивнула Дебора.
— Ви пам’ятаєте доктора Бреннера? — здивувався Страйк.
— Він мені не подобався,— відповіла вона.
— Власне, я хотів у вас спитати про іншу лікарку...
У дверях знову став Самайн і голосно спитав у матері:
— Ти хочеш какао чи ні?
— Хочу,— відповіла вона.
— А ви хочете какао? — спитав Самайн у Страйка.
— Так, дякую,— відповів Страйк, подумавши, що в такій ситуації не слід відмовлятися від дружніх пропозицій.
Самайн почовгав геть. Гачок у руках Дебори завмер, вона показала на щось просто перед собою і повідомила:
— А ондо Ґіерм.
Страйк озирнувся. На стіні за старим телевізором було намальовано єгипетський анх — символ вічного життя. Всі стіни були блідо-жовті, але ділянка з цим єгипетським хрестом зберегла брудно-зелений колір. Перед анхом, на пласкій полиці над телевізором, стояла якась чорна ваза — так Страйкові спершу здалося. Тоді він роздивився на вазі стилізоване зображення голубки, зрозумів, що це урна, і до нього дійшло, що має на увазі Дебора.
— А,— сказав він.— То це прах Ґіерма, так?
— Я попросила Тюдора, щоб було з пташкою, бо люблю пташок.
У клітці жовто-зеленим спалахом метнувся папужка.
— Хто це намалював? — спитав Страйк, показуючи на анх.
— Перм,— відповіла Дебора, моторно вправляючись із гачком.
До кімнати повернувся Самайн з олов’яною тацею.
— Не став на мій пазл,— застерегла його мати, але в кімнаті більше не було вільних поверхонь.
— Може, я?..— запропонував Страйк, показуючи на пазл, але на підлозі не було вільного місця, щоб його перекласти.
— Так загорніть,— не без докору наказала йому Дебора, і Страйк побачив, що в килимка є крильця, які можна загорнути й захистити пазл. Він так і вчинив, а Самайн поставив тацю на килимок. Дебора акуратно встромила гачок у клубок і прийняла з рук сина горнятко розчинного какао й печиво. Самайн узяв собі горнятко з Бетменом. Страйк пригубив свій напій і похвалив:
— Дуже смачно.
Власне, він не дуже й збрехав.
— Я смачно готую какао, правда, Деборо? — спитав Самайн, розгортаючи печиво.
— Знаю, що це було дуже давно,— знову почав Страйк,— але була інша лікарка, яка працювала з доктором Бреннер...
— Старий доктор Бреннер був брудний старигань,— захихотів Самайн Аторн.
Страйк здивовано глянув на нього. Самайн переадресував криву посмішку згорнутому килимку.
— Чого це він був брудний старигань? — спитав детектив.
— Мій дядько Тюдор так сказав,— відповів Самайн.— Бру-удний старигань. Ха-ха-ха-ха. А це мені? — спитав він, беручи конверт, адресований Клер Спенсер.
— Ні,— відповіла його мати.— Це для Клер.
— Чого це?
— Здається,— сказав Страйк,— це від вашого сусіди знизу.
— Він покидьок,— заявив Самайн, відкладаючи листа.— Змусив нас усе викинути, так, Деборо?
— А мені так більше подобається,— м’яко відповіла Дебора.— Стало краще.
Страйк помовчав мить чи дві — може, Самайн захотів би щось додати,— а тоді спитав:
— А чому дядько Тюдор назвав Джозефа Бреннера брудним стариганем?
— Тюдор знав усе про всіх,— сумирно відповіла Дебора.
— А ким був Тюдор? — спитав у неї Страйк.
— Братом Ґіерма,— пояснила Дебора.— Він усе знав про людей, які тут мешкають.
— Він до вас ще приходить? — спитав Страйк, уже підозрюючи, якою буде відповідь.
— Він відійшов-на-той-світ,— відповіла Дебора ніби одним довгим словом.— Раніше все нам купував. Водив Семмі на футбол і в басейн.