— Їй щось недобре. Керенза радила лягти в лікарню, але Джоані не хоче. Досі в ліжку, вона... вчора вона не вставала,— голос Теда зламався.— Не подужала.
— Чорт,— промовив Страйк, сідаючи на ліжко.— Так, Теде, я їду.
— Не вийде,— відповів дядько.— Навколо нас ще всюди повінь. Небезпечно. Поліція каже всім лишатися вдома й не їздити. Керенза каже... каже, що може й удома зменшити біль. У неї є ліки для уколів... Джоані ж так мало їсть. Керенза думає, що... знаєш... думає, що вже...
Тед почав плакати.
— ...не просто зараз, але... каже... їй уже недовго.
— Я приїду,— твердо сказав Страйк.— Люсі знає, як Джоан погано?
— Я тобі першому подзвонив,— відповів Тед.
— Я їй скажу, не хвилюйся. Передзвоню тобі, коли домовимося між собою, добре?
Страйк поклав слухавку й подзвонив Люсі.
— О Боже, ні,— ахнула сестра, коли він без емоцій переповів їй те, що розказав Тед.— Ломако, я зараз не можу... Грег застряг у Вельсі!
— Якого дідька Грег забув у Вельсі?
— То по роботі... Боже, що ж тепер робити?
— Коли Грег повертається?
— Завтра ввечері.
— Тоді поїдемо вранці в неділю.
— Як? Поїзди не ходять, дороги залило...
— Я орендую джип, щось вигадаю. Там нас зустріне Полворт на човні, якщо буде треба. Подзвоню тобі, як усе вирішу.
Страйк одягнувся, зробив собі чай і грінку, відніс сніданок в офіс за партнерський стіл і передзвонив Теду. Відкинув усі заперечення: хоче Тед чи ні, але вони з Люсі приїдуть у неділю. Він чув, що дядько дуже хоче їх побачити, що йому потрібне товариство — треба розділити з кимсь тягар страху й горя. Тоді Страйк подзвонив Дейвові Полворту, який повністю схвалив його план і обіцяв зустріти з човном, буксирувальними тросами й амуніцією для дайвінгу, як буде треба.
— Все одно неробством мучуся. Моя робота нині під водою.
Страйк подзвонив по кількох номерах з орендою машин і врешті-решт знайшов, де взяти джип. Він саме передавав дані кредитної картки, коли прийшло повідомлення від Робін:
Вибач, загубила гаманець, уже знайшла, їду.
Страйк узагалі забув, що вони домовилися поговорити про справу Бамборо перед зборами команди. Закінчивши з орендою джипу, він почав складати перелік питань, які планував обговорити з Робін: закривавлену сторінку, яку він вирізав з «Мага» і поклав у поліетиленовий пакет, і відкриття, яке Страйк учора зробив з комп’ютера. Його він розгорнув на моніторі, щоб їй показати.
Тоді Страйк зазирнув у графіки подивитися, які зміни слід передати, бо ж він їде до Корнволлу, і побачив «вечерю з Максом», заплановану на сьогодні.
— Дідько,— вилаявся Страйк. Мабуть, уже не можна скасувати вечерю, коли він тільки вчора погодився на неї, але тільки цього бракувало.
У цю саму мить Робін, яка піднімалася ескалатором на станції «Тоттенгем-Корт-роуд», перескакуючи через сходинки, почула мобільний у сумці.
— Так? — видихнула вона в слухавку, вливаючись у натовп у вестибулі станції.
— Привіт, Робі,— почувся голос молодшого брата.
— Привіт,— відповіла Робін, проводячи карткою на турнікетах.— Щось сталося?
— Та все добре,— відповів Джонатан, але вже не таким веселим тоном, як під час останньої розмови.— Слухай, можна я в тебе ще одного типа впишу?
— Що? — спитала Робін, виходячи під холодну зливу в організований хаос перехрестя Тоттенгем-Корт-роуд і Чаринг-Кросс-роуд, де вже четвертий рік велися будівельні роботи. Вона сподівалася, що просто неправильно розчула Джонатанові слова.
— Ще одного типа,— повторив він.— Можна? Він готовий спати де завгодно.
— Ох, Джоне,— простогнала Робін, мало не бігом долаючи Чаринг-Кросс-роуд,— у нас там тільки один розкладний диван.
— Та Кайл на підлозі поспить, йому нормально,— запевнив Джонатан.— Це ж не проблема, правда? Просто плюс одна людина.
— Гаразд, добре,— зітхнула Робін.— Ви так і плануєте прибути о десятій, так?
— От не знаю. Може, сядемо на раніший потяг, втечемо з лекцій.
— Так, але справа в тім,— сказала Робін,— що там Корморан прийде на вечерю поговорити з Максом...
— Таж класно! — у голосі Джонатана зазвучало трохи більше ентузіазму.— Кортні залюбки з ним побалакає, вона поведена на криміналі!
— Ні... Джоне, я тобі намагаюся сказати, що Максові треба розпитати Корморана для своєї ролі. І я боюся, що там не стане їжі для ще трьох...
— Та не хвилюйся, якщо приїдемо раніше, замовимо собі щось.
І що їй було сказати? «Не смійте приходите на вечерю»? Коли Джонатан поклав слухавку, Робін уже направду побігла, сподіваючись, що вміння брата приходити вчасно (не найсильніша його чеснота) допоможе йому запізнитися на поїзд і приїхати пізніше.