На бігу завернувши за ріг на Денмарк-стріт, Робін з підупалим серцем побачила попереду Сола Морриса, який ішов у бік офісу з букетиком рожевих гербер.
«Тільки б то було не для мене».
— Привіт, Робі,— обернувся він, коли вона підбігла ближче.— Ой-йой,— заусміхався він,— хтось проспав. Он сліди від подушки.
Він показав на своє обличчя — туди, де, як зрозуміла Робін, у неї на щоці лишилася вм’ятинка, бо вона справді спала обличчям у подушку, вбита втомою.
— Це для Пат,— додав Моррис, білозубо усміхаючись і демонструючи гербери.— Бо вона скаржилася, що чоловік їй нічого не дарує на Валентина.
«От підлиза»,— подумала Робін, відмикаючи двері. Вона відзначила, що Моррис знову називає її Робі — тобто ніяковість, яку він відчував у її товаристві після обміну повідомленнями на Різдво, за сім тижнів випарувалася. Шкода, що вона не могла отак відкинути липуче й безглузде, але таке потужне почуття сорому, що переслідувало її, відколи Робін побачила його ерекцію у своєму телефоні.
Нагорі затурканий Страйк дивився на годинник, аж тут задзвонив телефон. Давній друг Нік Герберт зазвичай не дзвонив так рано, тож Страйк, уже налаштований на погані новини, взяв слухавку з острахом.
— Як ся маєш, Огі?
Голос у Ніка був хрипкий, ніби він кричав.
— У нормі,— відповів Страйк, якому почулися кроки на металевих сходах.— Що сталося?
— Та нічого,— сказав Нік.— Хотів спитати, чи ти не хочеш піти сьогодні випити зі мною. Удвох.
— Не можу,— відповів Страйк, дуже про це жалкуючи. Один Бог знав, як йому кортіло випити десь подалі від роботи, від рідних, від сотні інших проблем.
У прочинені двері він побачив, як до приймальні увійшла Робін, а слідом за нею — Сол Моррис із букетом. Страйк причинив двері до кабінету, а тоді його утомлений мозок згадав, яка сьогодні дата й до чого тут квіти.
— Чекай. Ти вільний у Валентинів день? — спитав він у Ніка.
— Цього року — так,— відповів Нік.
Виникла коротка пауза. Страйк завжди вважав Ніка й Ільзу — гастроентеролога й адвокатку — найщасливішою парою з усіх своїх знайомих. Їхній будинок на Октавія-стріт часто дарував йому прихисток.
— Я все розповім за пивом,— сказав Нік.— Дуже треба випити. Я зайду по тебе.
Вони домовилися про час і місце, і Страйк поклав слухавку. Знову глянув на годинник: від години, запланованої на розмову з Робін про Бамборо, лишилося п’ятнадцять хвилин. Відчинивши двері, він гукнув:
— Готова? Часу обмаль.
— Вибач,— сказала Робін і поквапилася до кабінету.— Ти отримав мою есемеску? Про гаманець?
— Так,— відповів Страйк, зачинив двері (Моррис лишився у приймальні) і показав їй сторінку з «Мага», яка лежала на столі перед місцем Робін.— Це сторінка з книжки, яку я бачив у оселі Аторнів.
Він подзвонив Робін і розповів про Аторнів, щойно вийшов від крамаря, і вона з ентузіазмом привітала Страйка. Його нинішня буркотливість її засмутила. Мабуть, то він через її запізнення — але невже Робін не має права на людську слабкість, надто після того, як вона працювала за себе й за Страйка, організовувала підрядників, щосили старалася зняти з нього частину тягаря — адже помирає його тітка? Однак з-за дверей було чути, як до приймальні заходять Барклей і Гатчинс, і Робін згадала, що не так давно було тимчасовою секретаркою, а Страйк на початку їхніх професійних стосунків виклав безкомпромісні вимоги до партнера. У приймальні нині перебувало троє чоловіків, які, понад сумнів, вважали себе більш придатними до її посади, ніж сама Робін. Тож Робін просто сіла, взяла аркуш і прочитала затертий кров’ю абзац.
— У тексті йдеться про кров.
— Я знаю.
— Наскільки кров свіжа? Ще піддатна аналізу?
— Найдавніший зразок крові, який вдалося успішно дослідити, мав двадцять з гаком років,— відповів Страйк.— Якщо це кров і якщо вона походить з часів, коли Ґіерм Аторн був ще живий, то вона щонайменше на десять років старша. З іншого боку, вона була всередині книжки, без доступу вологи та світла, тож це може бути плюс. Хай там що, я планую подзвонити Рою Фіппсу та спитати в нього групу крові Марго, а тоді віддам кров на аналіз. Може, допоможе той тип, з яким зустрічається твоя подруга Ванесса, отой судмед, як його?
— Олівер,— підказала Робін,— і вони заручені.
— Так-так, отой. Інша цікава штука випливла з моєї розмови з Самайном...
Страйк розповів про дядька Тюдора, який був певен, що Марго Бамборо вбив «Ніко з хлопцями».