Чи можливо, що коханець Марго, художник у вузьких джинсах і з волохатими грудьми, за сорок років перетворився на Лео Сатчвелла, огрядного колекціонера класичних машин з козлиною борідкою і в тонованих окулярах? Робін вирішила, що це малоймовірно, хвилин десять пороздивлявшись сторінку Лео на «Фейсбуці»: судячи з фото, де він стояв у оточенні інших любителів старих машин, зросту цей чоловік був малого. Знайшовся також Браян Сатчвелл з Ньюпорта, але цей мав амбліопію і був на п’ять років молодший, ніж треба; і ще Колін Сатчвелл з Істборна, власник антикварної крамниці. Робін саме шукала його фото, коли почула, що відчинилися вхідні двері. За кілька хвилин до кухні зайшов Макс із пакетом харчів.
— Як там запіканка? — спитав він.
— Чудово,— відповіла Робін, хоч навіть не зазирала в духовку.
— Вольфгангу, киш, обпечешся,— сказав Макс, відчиняючи дверцята. На полегшення Робін, із запіканкою і справді все було гаразд. Макс зачинив духовку.
Робін згорнула ноутбук. Думку, що сидіти й щось набирати, поки інший готує,— неввічливо, їй прищепив колишній чоловік, який не терпів, коли вона приносила роботу додому.
— Максе, мені дуже прикро, але мій брат сьогодні привезе ще одного друга.
— Нехай привозить,— відповів Макс, розкладаючи харчі.
— І вони можуть приїхати раніше. Вони не чекають, що зможуть з нами повечеряти...
— Ще й як зможуть. Запіканка розрахована на вісім порцій. Я думав потім сховати залишки до морозилки, але якщо все з’їдять сьогодні, то я не проти.
— Це так люб’язно з твого боку,— провадила Робін,— але я знаю, що ти хотів спокійно поговорити з Кормораном...
— Та ні, що більше людей — то краще,— відповів Макс, який навіть трохи зрадів перспективі мати велике товариство.— Я ж казав, що більше не хочу жити як відлюдник.
— Ой,— сказала Робін.— Тоді добре.
Вона мала сумніви щодо цієї дуже різношерстої компанії, але сказала собі, що причина такого песимізму — втома, і пішла до своєї кімнати, де кілька годин шукала фотографію Коліна Сатчвелла. Врешті-решт о шостій годині після численних переходів за перехресними посиланнями Робін знайшла світлину на сайті місцевої церкви; здається, Колін Сатчвелл обіймав посаду в муніципальній раді. Це був міцний чолов’яга з низьким чолом, анітрохи не схожий на митця, якого шукала Робін.
Розуміючи, що слід перевдягнутися і йти нагору допомагати Максові, вона вже згортала ноутбук, коли прийшов лист. У полі теми було одне слово: «Крід». Стрепенувшись, Робін відкрила листа:
Привіт, Робін!
Новини такі: Я передала запит на Кріда тим двом людям, про яких казала. Контакт з міністерства юстиції дав трохи більше надії, ніж я думала. Це конфіденційно, але там ще одна родина вимагає нового допиту Кріда. Їхня донька вважається зниклою безвісти, але вони завжди були впевнені, що медальйон з підвалу Кріда — то її. Мій контакт вважає: якщо рідні Бамборо об’єднаються з Такерами, з цього може щось вийти. Щоправда, не знаю, чи Корморана допустять до допиту. Рішення буде ухвалювати керівництво Бродмуру, міністерство юстиції і міністерство внутрішніх справ, і мій контакт вважає, що до нього скоріше пустять поліцію. Напишу тобі, що там відбувається, тільки-но знатиму сама.
Щиро, Іззі
Робін перечитала листа й дозволила собі трохи оптимізму, хоч поки що й не збиралася розповідати Страйкові про свої плани. Якщо пощастить, вони зможуть поговорити з допитувачем від поліції до або після того, як його допустять до Бродмуру. Робін написала листа з подякою, а тоді почала збиратися до вечері.
Її настрій не погіршився навіть після того, як вона зазирнула в дзеркало й побачила виснажене обличчя з сірими синцями під червоними очима й немите волосся. Робін вирішила обійтися сухим шампунем, а тоді зібрала волосся на потилиці, одягнула чисті джинси й улюблену кофтинку, намастила під очима консилером і саме збиралася виходити з кімнати, коли задзвонив мобільний.
Робін злякалася — то Страйк телефонує сказати, що не прийде. Ільзине ім’я на екрані принесло полегшення.
— Привіт, Ільзо!
— Привіт, Робін. Ти там не з Кормом?
— Ні,— відповіла Робін і замість виходити з кімнати сіла на ліжко.— Що з тобою?
Голос в Ільзи був дивний: слабкий, безбарвний.
— А ти не знаєш, де Корм?
— Ні, але за десять хвилин саме має прийти. Переказати йому щось?
— Ні. Я... ти не знаєш, куди він сьогодні ходив з Ніком?
— Ні,— відповіла Робін, починаючи тривожитися.— Що сталося, Ільзо? Ти сама не своя.