У цьому пропасному стані голова Страйка повнилася хаотичними думками. Він думав про категорії та кордони — ті, які ми хочемо створити й нав’язати, і ті, від яких прагнемо звільнитися, зламати їх. Згадався фанатичний блиск в очах Полворта, коли той просторікував про жорсткіший кордон між своїм краєм і рештою Англії. Страйк заснув, думаючи про облудну категоризацію в астрології, і йому наснилася Леда — як вона багато років тому розкладала карти таро в комуні в Норфолку.
Страйк прокинувся о п’ятій, бо все тіло боліло. Знаючи, що скоро прокинеться Тед, він встав і одягнувся, готовий заступити на чати біля ліжка присмертною поки дядько снідатиме.
Звісно ж, Тед почув кроки Страйка в коридорі нагорі й вийшов до нього в халаті.
— Зробив тобі чаю,— пошепки сказав Страйк.— Він у чайнику на кухні. Я з нею посиджу.
— Ти добрий хлопець,— озвався Тед, поплескавши Страйка по руці.— Вона спить, але о четвертій ми трішки побалакали. Вона давно стільки не говорила.
Розмова з дружиною, здається, трохи його підбадьорила. Тед пішов униз по чай, а Страйк тихо зайшов до знайомої кімнати й сів на стілець біля Джоан.
Шпалери не міняли, наскільки Страйкові було відомо, відколи Тед і Джоан в’їхали в цей будинок — а жили вони, відколи Тед пішов у відставку, тільки в ньому, в цьому містечку, де обоє народилися. Тед і Джоан ніби не помічали, що за кількадесят років усе в будинку обшарпалося: Джоан дуже переймалася чистотою, але, одного разу облаштувавши житло, не бачила потреби щось змінювати. На шпалерах були букетики фіолетових квітів, і Страйк згадав, як пальцем малював між ними лінії в дитинстві, коли рано-вранці забирався до Теда і Джоан у ліжко — вони лежали сонні, а він хотів снідати і йти на пляж.
За двадцять хвилин по тому, як він прийшов, Джоан розплющила очі й подивилася на Страйка так байдуже, що він був подумав — не впізнала.
— Це я, Джоан,— тихо сказав він і підсунув стільця ближче до її ліжка, ввімкнув лампу під абажуром з бахромою.— Це Корм. Тед пішов снідати.
Джоан усміхнулася. Її рука тепер була схожа на пташину лапку. Пальці покрутило. Страйк узяв її у свою долоню. Джоан щось сказала, він не розчув і нахилив до неї велику голову.
— Що ти кажеш?
— ...ти... добра людина.
— Ой, навіть не знаю,— тихо відповів Страйк.
Він тримав її руку лагідно, боячись тиснути надто сильно. Через старечі дужки навколо райдужок синява її очей здавалася зовсім збляклою. Страйк подумав про всі ті рази, коли міг приїхати, але не приїхав. Про всі ті рази, коли міг подзвонити, але не дзвонив. Про всі рази, коли забував про її день народження.
— ...людям допомагаєш.
Джоан уважно подивилася на нього, а потім з величезним зусиллям прошепотіла:
— Я тобою пишаюся.
Страйк хотів сказати, але щось стало в горлі. За кілька секунд її повіки почали опускатися.
— Я тебе люблю, Джоан.
Слова вийшли такі хрипкі, що їх ледве можна було розчути, але Страйкові здалося, що вона усміхнулася — а тоді заснула й більше не прокинулася.
45
Там в давні дні відкрилось джерело
І навсібіч розлило срібло вод: Цілющих вод — і сповнених чеснот.
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
Робін була ще в офісі, коли ввечері подзвонив Страйк і сказав, що Джоан померла.
— Мені дуже прикро, але боюся, що маю тут лишитися до похорону,— мовив Страйк.— Клопоту багато, а Тед убитий горем.
Він щойно розповів Тедові й Люсі план, який Джоан склала на свій похорон, і обоє розплакалися за кухонним столом. Тед плакав, бо дружина все влаштувала спеціально так, щоб було легше та зручніше йому, як завжди робила протягом п’ятдесятьох років шлюбу, а ще — бо почув, що врешті-решт вона вирішила вийти в море й чекати там на нього. Люсі плакала, бо не буде могили, куди вона сподівалася приходити і дбати про надгробок. Люсі заповнювала свої дні з доброї волі взятими обов’язками: вони надавали рамок і мети її життю, яке вона хотіла бачити якнайбільше відмінним від життя власної біологічної матері.
— Нічого,— запевнила Робін.— Ми тут даємо всьому раду.
— Точно?
— Абсолютно.
— У крематорії через повінь затримки,— пояснив Страйк.— Похорон призначено на третє березня.
На цю дату в Робін була запланована поїздка до Лемінгтон-Спа, де вона хотіла потрапити на виставку Пола Сатчвелла. Вона не стала про це казати Страйкові: було чути, що він зараз не здатен думати про щось інше, крім Джоан і свого життя в Корнволлі.