— Та не замерзну,— запевнила Робін.— Буду тільки капучино, я снідала.
Поки Страйк купував їжу й напої, Робін сіла на холодний металевий стілець, щільніше запнулася в куртку й була розкрила сумку, збираючись дістати шкіряний нотатник Талбота, але за мить передумала й не стала цього робити. Не хотілося б, щоб Страйк вирішив, що вона серйозно вивчає астрологічні фантазії Талбота... хоч Робін таки просиділа над нотатником чимало годин.
— Капучино,— сказав Страйк, повернувшись, і поставив перед нею чашку. Собі він узяв подвійне еспресо й сандвіч з моцарелою і салямі. Сівши поряд, він спитав:
— Як так вийшло, що досудове врегулювання скасували?
Потішена тим, що він не забув, Робін відповіла:
— Метью сказав, що виникли якісь нагальні справи.
— Ти йому повірила?
— Ні. Думаю, це чергові ігри у владу. Мені не сильно хочеться на це врегулювання, але бодай уже відбулося б. Отже,— провадила вона, не бажаючи говорити про Метью,— маєш новини по Бамборо?
— Небагацько,— відповів Страйк, який після повернення з Корнволлу займався іншими справами агенції.— Але прийшов аналіз крові, яку я знайшов у книзі з квартири Аторнів.
— І?
— Перша позитивна.
— А ти дзвонив Рою, питав...
— Так. У Марго була друга позитивна група.
— О,— тільки й сказала Робін.
— Мої надії не справдилися,— знизав плечами Страйк.— Схоже, що просто хтось порізався сторінкою, та й усе. Зате я знайшов Гнійного Риччі. Він в Ізлінгтоні, у приватному притулку Святого Петра. Довелося добряче поприкидатися по телефону, щоб отримати інформацію.
— Чудово. Хочеш, щоб я...
— Ні. Я ж казав. Шпеник дуже серйозно застерігає, що не можна засмучувати старого, бо сини нас приб’ють.
— І ти гадаєш, що з нас двох саме я засмучую людей, так?
Страйк злегка усміхнувся, жуючи сандвіч.
— Не слід привертати увагу Луки Риччі, якщо тільки не буде так треба, що край. Шпеник казав, що Гнійний той-во, але я сподівався, що йдеться про слабеньке потьмарення. Може, нам воно навіть зіграло б на руку. Та, на жаль, з того, що я витягнув з медсестри, виходить, що він уже навіть не говорить.
— Узагалі не говорить?
— Схоже на те. Вона про це згадала між іншим. Я спробував дізнатися причину — депресія, інсульт чи деменція... тоді сенсу в нього щось питати взагалі немає... але медсестра не сказала. Я подивився, що там за притулок. Сподівався, що якийсь великий спеціалізований заклад, але то радше пансіон. Там усього вісімнадцять пацієнтів. Гадаю, наші шанси пробратися туди непомітно чи прикинутися дальніми родичами нульові.
Робін ніби й не цікавилася Риччі більше, ніж іншими підозрюваними, але тепер, коли виявилося, що він недосяжний, ірраціонально вирішила, що втрачено ключовий елемент розслідування.
— Я не кажу, що взагалі не спробую,— додав Страйк.— Але наразі потенційна користь не вартує того, щоб розсердити зграю професійних бандитів. З іншого боку, якщо до серпня більше нічого не буде, я, може, спробую витягнути щось із Риччі.
З тону Страйка Робін зрозуміла, що він теж усвідомлює: вже минула половина року, який їм дали на пошуки Марго Бамборо.
— Також,— провадив Страйк,— я вийшов на біографа Марго К. Б. Оукдена, який корчить із себе велике цабе. Здається, він вирішив, що важить для розслідування значно більше, ніж думаю про нього я.
— Він хоче грошей?
— Я б сказав, він хоче урвати, що зможе,— відповів Страйк.— Йому так само цікаво побесідувати зі мною, як і мені з ним.
— Може,— припустила Робін,— він хоче написати про тебе книжку, як про Марго?
Страйк не усміхнувся.
— Мені здалося, що він хитрий і дурний однаковою мірою. Здається, йому навіть на думку не спало, що я в курсі його сумнівного минулого, хоча я вийшов на нього після двох змін імені. Але я розумію, як він дурив тих стареньких удовиць. По телефону аж так добре буцімто пам’ятав усе про Марго! Жодної тіні вагання: «Так, доктор Ґупта, такий приємний мужчина», «а, Айрін, той ще характер». Дуже переконливо, поки не згадаєш, що йому було чотирнадцять років, коли зникла Марго, а цих людей він бачив максимум кілька разів. Але Оукден нічого не сказав мені про Бреннера, який мене, власне, і цікавить. Сказав, що має подумати, що не впевнений, чи хоче заглиблюватися в цю тему. Я йому дзвонив двічі, і щоразу він намагався вивернути розмову на мене, я повертав її в русло Бреннера, і на цьому він закінчував дзвінок, вигадуючи якісь невідкладні справи. Обидва рази обіцяв мені передзвонити, але не дзвонив.