— Можу лише уявити, як важко вам ведеться,— сказала Робін,— але зважаючи на те, що є шанс отримати дозвіл на допит, мабуть, не слід...
— Я кістьми ляжу, але доможуся правосуддя для Луїзи,— заявив Такер.— Хай арештовують. Тільки більше розголосу буде.
— Але нам краще не...
— Діду, вона просто просить тебе не коїти дурниць,— пояснила Лорен.— Не хоче, щоб ти десь напартачив.
— Та я не буду, не буду,— запевнив Такер. Його очі були маленькі, рябі й майже безбарвні, шкіра навколо них — фіолетова, набрякла.— Але це може бути наш єдиний шанс, тож усе треба зробити правильно, і допитувати має правильна людина.
— А він не прийде? — спитала Лорен.— Корморан Страйк? Дідо казав, що має прийти.
— Не прийде,— відповіла Робін, але побачила розчарування на обличчях Такерів і швидко додала: — Він наразі на іншій справі, але все, що ви хочете сказати Корморанові, можете сказати мені, я його парт...
— Кріда має допитувати він,— заявив Такер,— а не ви.
— Я роз...
— Ні, рибонько, не розумієте,— твердо заперечив Такер.— Це ціле моє життя. Я розумію Кріда краще за всіх баранів, що понаписували про нього книжки. Я його вивчав. Він уже багато років відрізаний від уваги світу, а ваш шеф — знаменитість. Крід захоче з ним зустрітися, вирішить, що розумніший. Крід захоче перемогти вашого шефа, взяти гору... а ще є спокуса знову побачити своє ім’я в газетах. Він завжди обожнював увагу. Гадаю, він заговорить, тільки хай ваш шеф донесе до нього перспективи... ваш шеф, він як — тямущий?
За будь-яких інших обставин Робін виправила б: Страйк їй не шеф, а партнер. Але сьогодні вона розуміла, про що йдеться, і просто відповіла:
— Так, тямущий.
— Авжеж, я так про нього і подумав, так і подумав,— покивав Браян Такер.— Коли ваша знайома вийшла на зв’язок, я пішов почитав про нього в інтернеті. Його досягнення вражають. А інтерв’ю він не дає?
— Ні,— відповіла Робін.
— Мені це до вподоби,— кивнув Такер.— Працює не за славу. Але його все одно знають, і Крідові це сподобається — як і те, що ваш шеф знає відомих людей. Крід це все дуже любить. Я сказав і міністерству юстиції, і вашій знайомій: хочу, щоб його допитав Страйк, а не поліція. Вони вже пробували, і що з того вийшло? І клятих психіатрів не треба, бо такі великорозумні, а самі не можуть навіть вирішити, божевільний Крід чи ні.
— Я знаю Кріда, розумію Кріда,— провадив він.— Я ціле життя вивчаю його психологію. Під час його процесу я ходив до суду щодня. В суді не називали імені Лу, але він багато разів дивився мені у вічі. Він мене впізнав, він точно знав, хто я такий, бо Лу була моя копія. Коли в суді його спитали про прикраси... ви же знаєте про кулон, кулон Лу?
— Так,— відповіла Робін.
— Він у неї з’явився за кілька днів до зникнення. Показувала його Ліз, сестрі, мамі Лорен... так, Лорен? — звернувся він до онуки, а та кивнула.— Метелик на ланцюжку, дешевий, а оскільки таких тоді було багато, поліція заявила, що він міг належати будь-кому. Ліз неправильно його запам’ятала... це збило поліцію з пантелику, вона не була впевнена, чи то кулон Лу... Ліз швидко визнала, що не роздивилася. Але коли спитали про прикраси, Крід глянув мені в очі. Він знав, хто я такий. Лу була моя копія,— повторив Такер.— Знаєте, як він пояснив, нащо тримає прикраси під мостинами?
— Так,— кивнула Робін,— сказав, що купив собі, бо любив одягатися жінкою...
— Що купив собі,— одночасно з нею заговорив Такер,— що сам носив.
— Містере Такер, по телефону ви сказали...
— Лу його поцупила в тій крамниці, куди ходили всі дівчата, як її...
— «Біба»,— підказала Лорен.
— «Біба»,— кивнув Такер.— За два дні до зникнення вона прогулювала школу й увечері показала Ліз, мамі Лорен, украдений кулон. З Лу бували проблеми... Не поладнала з моєю другою дружиною. Мама дівчат померла, коли Лу було десять років. Лу це сильно вразило, більше, ніж сестер. Так вона й не полюбила мачуху.
Все це він уже розповідав Робін по телефону, але вона все одно співчутливо покивала.
— Жінка посварилася з Лу вранці того дня, як вона зникла, і Лу знов не пішла до школи. Ми про це не знали, а потім увечері вона не повернулася. Обдзвонили всіх подруг — жодна її не бачила. Подзвонили копам. Потім ми дізналися, що одна з подруг набрехала — вона потай провела Лу до себе, а батькам не сказали. Назавтра Лу бачили тричі — вона була в шкільній формі. Востаннє бачили біля пральні в Кентиш-Тауні. Попросила в якогось типа підкурити. Ми знали, що вона почала курити, вони з моєю жінкою посварилися в тому числі через це.