Страйк засміявся.
— Що ж, побачимося...— Робін подивилася час на мобільному,— за сім годин і сорок п’ять хвилин.
— Солодких снів,— сказав Страйк.
Ідучи геть від «БМВ», Робін знову зазирнула в мобільний — мабуть, читає есемеску від Морриса. Страйк дивився, як Робін сідає у «лендровер», за три прийоми розвертає схожу на танк машину та проїжджає повз. Прямуючи в бік Ерлз-Корту, Робін помахала йому рукою.
Страйк дістав з-під сидіння термос і згадав про той візит до зубного, через який Робін дивно бентежилася і який мав місце (Страйк тільки тепер це зрозумів), коли в Морриса був вільний день. Йому спала на думку вкрай неприємна річ: невже Робін збрехала, точно як Айрін Гіксон, і з тієї самої причини? Згадалося, як кілька місяців тому Робін згадала про свого колишнього чоловіка і його нову супутницю: «Ой, я ж тобі не казала, так? Моррисові казала».
Скручуючи кришку з термоса, Страйк аналізував поведінку Робін у присутності Морриса в останні місяці. Наче він їй не дуже подобався... але, може, то просто гра, спроба відвести увагу? Може, його партнерка і його підрядник у стосунках між собою — а сам Страйк так заклопотався, що й не помітив?
Страйк налив собі чаю, влаштувався зручніше і крізь пару від гарячого чаю кольору землі кинув похмурий погляд на зачинені двері Елінор Дін. Звісно ж, він так сердиться (сказав собі Страйк), бо треба було встановити робоче правило: партнерам не можна зустрічатися з підрядниками. Іншу причину Страйк волів не досліджувати, бо чудово знав, що з плекання таких думок не вийде нічого доброго.
53
Мов трійко віт, що розрослись розкішно
Від стовбуру, що в них життя вливає: А стовбур щедрий, деревина пишна — То їхня мати...
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
Минуло сім годин, і в холодному пласкому світлі хмарного ранку Робін, знову в своєму «лендровері», зробила гак на шляху до кав’ярні, де вони зі Страйком зустрічалися з сестрами Бейліс.
Коли Мая, середня сестра, запропонувала зустрітися в «Belgique» у Вонстеді, Робін зрозуміла, що проїде зовсім близько від Вонстед-ської рівнини, де Денніс Крід викинув тіло передостанньої з його відомих жертв: перукарки Сьюзан Маєр, яка мала двадцять сім років.
За півгодини до запланованої бесіди Робін припаркувала «лендровер» біля рядка крамниць на Алдерсбрук-роуд, а тоді перейшла вулицю і стежкою пройшла до зарослих очеретом берегів штучного озера Александра-Лейк, на хвилях якого хиталися дикі птахи. Кілька качок з надією погребли в бік Робін, але не дочекалися від неї хліба й полинули геть — акуратні, самодостатні; оніксові очі виглядали інші можливості на воді й на березі.
Тридцять дев’ять років тому Денніс Крід під покровом ночі приїхав до цього озера та скинув у воду тіло Сьюзан Маєр — без голови, без рук, оповите чорним пластиком і мотузками. Примітна асиметрична зачіска й сором’язлива усмішка забезпечили їй чільне місце на обкладинці «Демона з Райського парку».
Небо молочного кольору здавалося таким самим непрозорим, як і мілке озеро, поверхня якого була схожа на нефритовий шовк; пропливаючи, птахи лишали на гладіні м’які складки. Сховавши руки в кишені, Робін дивилася на воду й шелескі очерети, намагаючись уявити, як працівник парку побачив у воді щось чорне й вирішив, що то шмат брезенту, напнутий повітрям, а тоді підтягнув предмет жердиною, відчув його моторошну вагу й негайно пов’язав знахідку (принаймні, так він сказав журналістам, які не забарилися слідом за «швидкою» і поліцією) з тілами, які з’являлися в Еппінг-Форесті за якісь десять миль від озера.
Крід викрав Сьюзан рівно за місяць до зникнення Марго. Чи зустрілися вони в підвалі Кріда? Якщо так, то протягом короткого часу Крід утримував у підвалі трьох жінок водночас. Робін старалася не думати про те, як почувалася Андрея — чи Марго, якщо вона там таки була,— коли її притягнули до підвалу і вона побачила там таку саму жінку, прикуту до батареї, і зрозуміла, що теж перетвориться на змарніле створіння з поламаними кістками, перш ніж помре.
Андрея Гутон стала останньою відомою жертвою Кріда. Позбавляючись її тіла, він відійшов від звичного сценарію: від’їхав на вісімдесят миль від своєї оселі на Ліверпуль-роуд і скинув тіло зі скель. На той час в Еппінг-Форесті й Вонстеді постійно були присутні патрулі, й хоча Крід, очевидно, прагнув, щоб кожне скоєне Ессекським Різником убивство отримувало належне визнання (як можна було виснувати з газетних вирізок, які він збирав), він не хотів бути пійманим.