«Чорт»,— подумала Робін.
— Типа часом не Оукден звати? — спитав Страйк.
— Ні, Карл Брайс.
— Це він і є,— сказав Страйк.
— Ви з ним якось пов’язані чи...
— Ні,— відповів Страйк,— і я вам дуже раджу з ним не спілкуватися.
— Про це ми й самі здогадалися,— холодно відповіла Іден.— Але це означає, що буде розголос, так?
Робін глянула на Страйка, а той сказав:
— Якщо ми розкриємо справу, то розголос буде й без Оукдена — чи Брайса, чи як там він себе нині називає,— але це тільки якщо. Правду кажучи, скоріш за все, ми її не розкриємо, і тоді Оукденові буде дуже важко продавати книжки, а те, що ви нам скажете, далі нас не піде.
— А що як ми розповімо щось таке, що допоможе вам розкрити справу? — спитала Поршія, нахиляючись уперед, щоб бачити не тільки Робін, а й Страйка.
Виникла ледь помітна пауза, і Робін майже відчула, як виросла цікавість Страйка — так само, як і її власна.
— Залежить від того, що це буде за інформація,— повагом відповів Страйк.— Можливо, нам не доведеться говорити, звідки ми її дізналися, однак якщо потрібно буде відкрити джерело у разі суду...
Тепер пауза запала довга. Повітря згустилося від мовчазного спілкування між сестрами.
— Ну? — нарешті вимогливо спитала Поршія.
— Ми домовилися,— тихо сказала Мая до Іден, яка так і сиділа мовчки, склавши руки.
— Гаразд, добре,— відповіла Іден з виглядом, який ніби промовляв: на мене потім не нарікайте.
Заступниця директора неуважно потягнулася до хрестика на шиї і, торкнувшись його, заговорила.
— Спершу я маю трохи роз’яснити ситуацію. Коли ми були дітьми... ми з Іден — уже підлітками, а Поршії було лише дев’ять...
— Вісім,— виправила Поршія.
— Вісім,— погодилася Мая,— нашого батька звинуватили у... у зґвалтуванні й посадили.
— Але він цього не робив,— заявила Іден.
Робін автоматично потягнулася по каву і зробила ковток, ховаючи обличчя за чашкою.
— Він цього не робив, зрозуміло? — повторила Іден, дивлячись на неї.— В нього зо два місяці була біла подружка. Про це знав весь Клеркенвелл, вони там разом ходили по барах. А коли він захотів закінчити стосунки, вона його звинуватила.
У Робін щось упало всередині, ніби підлога раптом пішла з-під ніг. Вона б дуже хотіла, щоб ця історія виявилася неправдою. Думка про те, що жінка здатна збрехати про зґвалтування, була їй огидна. Сама вона на суді мусила розповідати про всі деталі насильства над собою. Її ґвалтівник і невдалий убивця — тихий чоловік п’ятдесяти трьох років — після цього заявив судді та присяжним, що двадцятирічна Робін сама запросила його під сходи в гуртожитку на секс. За його версією, все відбулося з її згоди: вона шепотіла, що любить жорстко, і саме цим пояснюються синці в неї на шиї; їй усе так сподобалося, що вона сказала йому завтра приходити ще; і так (хтось навіть засміявся), він і сам здивувався, що така чемна юна дівчина отак ні сіло ні впало таке йому запропонувала...
— Білій жінці таке зробити чорному чоловікові було легко,— провадила Іден,— а надто в сімдесят другому. Тато вже відбував термін за кілька років до того — за бійку. Посадили на п’ять років.
— Мабуть, це було важко для родини,— сказав Страйк, не дивлячись на Робін.
— Так,— відповіла Мая.— Дуже важко. Інші діти в школі... ну, ви уявляєте, на що здатні діти...
— Тато заробляв більшу частину грошей,— сказала Поршія.— Нас було п’ятеро, а мама навіть у школі не довчилася. Поки тата не арештували, вона саме вчилася у вечірній, хотіла скласти іспити. Ми якось зводили кінці з кінцями, поки тато приносив у дім гроші, але коли його посадили, почалося виживання.
— Наша мама і її сестра вийшли заміж за двох братів,— сказала Мая.— Загалом вийшло дев’ятеро дітей на дві родини. Ми були дуже близькі, поки тата не арештували... а тоді все змінилося. Мій дядько Маркус ходив на кожне засідання у справі, а мама відмовлялася навідріз, і дядько Маркус на неї страшно розсердився.
— Ми розуміли, що якби суддя побачив, як за тата стала горою вся родина, це б усе змінило,— різко втрутилася Іден.— Я до суду ходила. Школу прогулювала. Я знала, що він ні в чому не винний.
— Ну й молодець,— відповіла Поршія геть не схвальним тоном,— а мама не хотіла сидіти на відкритому слуханні й чути, як тато розповідає про свій секс із тією жінкою...
— Та жінка була просто хвойда,— коротко мовила Іден.
— Брудна вода остудить і розжарене залізо,— з барбадоськими інтонаціями процитувала приказку Поршія.— Ніхто його не силував.