— Це на неї дуже тиснуло,— додала Поршія.— Аж до самої смерті цей тягар був з нею. Саме тому вона не викинула записку. Вона хотіла б, що ми передали її куди слід. Адже є графологічна експертиза й усе таке, правда?
Страйк з цим погодився. Він пішов оплатити рахунок, а Робін чекала за столом у товаристві сестер Бейліс, які тепер відверто хотіли, щоб детективи пішли якнайшвидше. Вони розповіли про свої травми й розкрили таємниці родини, і тепер підтримувати тоненький шар світської бесіди було надто важко, а провадити інші розмови — взагалі неможливо. Робін відчула полегшення, коли Страйк повернувся. Після короткого прощання вони удвох вийшли з кав’ярні.
Щойно опинилися на свіжому повітрі, Страйк зупинився, дістав з кишені цигарки й закурив.
— Дуже треба,— пробурмотів він, рушаючи далі.— Тож... Скіннер-стріт...
— ...це саме там Джозефа Бреннера бачили в той вечір, коли зникла Марго Бамборо,— підказала Робін.
— А,— кивнув Страйк, на мить приплющивши повіки.— Так і думав, що в тому щось було.
— Пошукаю Бетті Фуллер, щойно доїду додому,— сказала Робін.— А що думаєш про все інше?
— Бейлісам справді важко велося, правда? — озвався Страйк, спиняючись біля «лендровера» й озираючись на кав’ярню. До його «БМВ» було ще кількасот метрів. Він знову затягнувся цигаркою і насупився.— Знаєш... це дає зовсім новий погляд на чортів нотатник Талбота,— визнав він.— Якщо відкинути окультні химери, то він же мав рацію, правда? Вілма справді щось від нього приховувала. Власне, і не щось, а дуже багато.
— Я теж про це подумала,— сказала Робін.
— Ти ж розумієш, що ця записка з погрозами — це перший фізичний доказ, який ми маємо?
— Так,— кивнула Робін, кинувши погляд на годинник.— О котрій ти виїжджаєш у Труро?
Страйк не відповів. Звівши очі, Робін побачила, що він дивиться на щось у відкритому парку через дорогу — так зосереджено, що вона й собі розвернулася подивитися, що там, але не побачила нічого — тільки пару веселих тер’єрів і їхнього власника, який ішов слідом за собаками, тягнучи повідці.
— Корморане?
Страйк ніби відкликав свою увагу з якогось дуже далекого місця.
— Що? — спитав він. А тоді: — А... Ні, то я просто...
Він озирнувся на кав’ярню й насупився.
— Просто думав. Але нічого не надумав. Здається, я перетворююся на Талбота. Шукаю сенс у цілковитому збігу обставин.
— Що за збіг?
Але Страйк так і мовчав, поки двері кав’ярні не відчинилися і звідти не вийшло троє сестер Бейліс у пальтах.
— Треба їхати,— сказав він тоді.— Їх, напевно, від нас уже нудить. Побачимося в понеділок. Напишеш, як знайдеш щось цікаве про Бетті Фуллер.
54
Але йому за новину не став Цей біль, бо дуже часто він змагавсь У битвах, і в марноті він кохав.
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
Поїзд смикнувся: голова Страйка, який заснув, мотнулася набік і вдарилася об холодну шибку. Він прокинувся і відчув, що по підборіддю тече слина. Витерши її рукавом, роззирнувся. Літня пара навпроти ввічливо занурилася в читання, але через прохід четверо юнок заходилися в пароксизмі безгучного сміху, ретельно не дивлячись на нього; підлітки буцімто споглядали краєвиди за вікном, але їхні плечі трусилися. Вочевидь, Страйк хропів, розтуливши рота, бо в ньому було неприємно сухо. Глянувши на годинник, він зрозумів, що проспав щонайменше дві години.
Страйк потягнувся по картатий термос, який стояв перед ним на столику. Перед поїздкою Страйк помив його й наповнив у «Макдональдсі». Він налив собі чорної кави, а підлітки так і душилися сміхом. Понад сумнів, мають його за старого дивака, який хропе й носить із собою термос. Але за роки користування поїздами Страйк навчився одного: з протезом що менше прогулянок до вагона-ресторану — то краще. Він випив кави з присмаком пластику, а тоді влаштувався зручніше, схрестивши руки на грудях, і визирнув у вікно. Повз мчали поля, пересипані стовпами електромереж; крізь пилюку на шибці пласка біла хмара поставала ніби в тьмяному німбі. Втім, Страйк мало зважав на краєвид; його увага була звернена всередину себе, на дивну думку, яка йому спала після бесіди з сестрами Бейліс.
Звісно, ця ідея могла виявитися всього-на-всього виплодом перевантаженого мозку, який наводить облудні зв’язки між звичайними збігами. Страйк подумки покрутив ідею так і сяк, вивчаючи її з різних боків. Урешті-решт, позіхнувши, він посунувся на порожнє місце поруч, не без труднощів підвівся і став у проході, потягнувшись по сумку на багажній полиці. Поруч із сумкою лежав пакет з «Вейтрозу», бо дорогою на вокзал Страйк зробив гак і купив три великодні яйця для небожів — точніше, трьох шоколадних їжаків, бо вони виявилися відносно компактними. Шукаючи в сумці «Демона з Райського парку», Страйк зачепив пакет з їжаками. Один з них випав; намагаючись спіймати подарунок, Страйка відбив його в повітря. Коробка вдарилася об спину літньої пасажирки попереду, яка аж зойкнула з несподіванки, і впала на підлогу.