Підлітки, для яких Страйк несамохіть розігрував монокомедію, вже неприховано хапали повітря і плакали від сміху. Тільки коли Страйк незграбно нахилився, щоб підняти шоколадного їжака (їжак тріснув), спираючись рукою об столик юної компанії, одна з дівчат помітила металевий штир, який заміняв йому ліву гомілку. Страйк зрозумів це, бо вона різко припинила сміятися і зачала похапцем шикати на подруг. Задиханий і пітний Страйк, який розумів, що тепер на нього дивиться піввагона, поклав пошкодженого їжака назад до пакета, знайшов у сумці книжку, а тоді, пітніючи й водночас злостиво тішачись із пуританського шоку юнок, повернувся на своє місце під вікном.
Погортавши книжку в пошуках моменту, який він хотів перечитати, Страйк нарешті знайшов на початку останньої третини книжки розділ під заголовком «Затримання».
Досі дружба з домовласницею Вайолет Купер була ключем до його безпеки. Вайолет сама визнає, що перші п’ять років, поки Крід винаймає у неї житло, вона не повірила б, що «Ден» — якого вона мала за самотню вразливу душу, щирого любителя їхніх вечірніх співів і ґея — може когось скривдити.
Однак з часом зусилля, яких він докладав, щоб улестити Вайолет, почали дратувати Кріда. Раніше він притруював її, тільки коли треба було подрібнити кістки в підвалі чи вночі завантажити тіло у фургон, а тепер почав сипати барбітурати в її коктейлі з джину й помаранчевого соку, тільки б не набридала своїм товариством.
Крід також почав інакше поводитися з Вайолет. Він став з нею «неприємним»: «...без підстави брав мене на кпини, казав гидкі речі, сміявся, коли я щось не так говорила, і взагалі поводився зі мною як з дурепою, чого раніше ніколи не робив».
«Пам’ятаю, я розповідала йому про будинок, який мій брат купив, як вийшов на пенсію,— хатину за містом, дуже гарненьку. І я сказала:
— Бачив би ти, який там сад — троянди, альтанка.
А Денніс почав з мене сміятися, ще й так злостиво, бо я, бачте, не так сказала, сказала «гальтанка». Я це тепер завжди пам’ятаю, бо він тоді сказав:
— Краще не вживай слів, яких не можеш вимовити, бо ти ніби недоріка.
Мене це так образило! Я раніше не бачила цього злого боку його натури. Я знала, що він дуже розумний, він щодня розв’язував кросворд з «Таймзу». Знав усі відповіді на вікторинах, які ми дивилися разом. Але мене він доти ніколи не принижував.
А тоді одного вечора він почав говорити про мій заповіт. Питав, кому я залишу будинок. Фактично попросив, щоб я залишила будинок йому.
Мені це не сподобалося. Я була ще не стара й не планувала вмирати найближчим часом. Я змінила тему, але за кілька днів Ден знову її підняв. Я тоді сказала:
— Слухай, Деннісе, мені ж неприємно, що ти отак про це говориш, наче я зібралася на той світ. Таке враження, наче ти мене прикандичити хочеш.
А він на те отак чванькувато заявив, що мені-mo добре, а ось він нічого не має, ніякої певності в житті, і що як я лишу комусь будинок, а той його на вулицю викине? І вийшов набундючений. Потім ми помирилися, але присмак та розмова лишила гидкий».
Здається, що це крайня необачність із боку Кріда — вимагати, щоб Вайолет змінила заповіт, а тоді вбити її. Справа не тільки в очевидності мотиву; в такому разі він ризикував «запросити» поліцію до себе в підвал, де Крід ховав рештки й речі принаймні п’ятьох жінок. Але, здається, на цей час зверхність Кріда і його віра у власну невразливість виросли непомірно. Також він почав купувати більше пігулок, познайомився з іншими вуличними дилерами. Його почали впізнавати.
Серед тих, хто забезпечував його ліками, був Майкл Кліт, який продавав барбітурати, украдені його подільником з фармацевтичної компанії. Пізніше Кліт уклав угоду з поліцією в обмін на свідчення на суді вбивці. Він заявив, що Крід питав у Кліта, чи може він чи його подільник дістати пачку рецептів від лікаря. Поліція вирішила, що Крід планував підкинути фальшивий рецепт Вайолет і цим пояснити, звідки в неї ліки й передозування...