Попри випиту каву, повіки Страйка знову почали опускатися. Ще за кілька хвилин його голова упала на плече, а книжка випала з рук.
Коли він прокинувся знову, небо за вікнами було коралово-рожеве, дівчата, що сміялися з нього, вийшли, а до станції Труро лишалося десять хвилин. Усе тіло затерпло, бачитися з рідними не хотілося; кортіло повернутися до квартири на горищі, помитися і побути в спокої. Однак Страйк зрадів, коли побачив на платформі Дейва Полворта, який чекав на нього. Не без труднощів спускаючись із вагона, Страйк почув шерех у пакеті з їжаками. Треба не переплутати й подарувати тріснутого Люкові.
— Живий, Діду? — спитав Полворт, коли вони потиснули руки й поплескали один одного по спині, бо зі Страйковим пакетом було не пообніматися.
— Дякую, що погодився підвезти, Живчику, я це дуже ціную.
До Сент-Моса доїхали в Полвортовій «дачі-дастер», обговорюючи плани на завтра. Полворта з родиною запросили на церемонію розвіювання праху разом з медсестрою Керензою.
— Тільки це буде не зовсім розвіювання,— розповів Полворт, спрямовуючи бездоріжник між полями, а на горизонті догоряло сонце,— радше затоплення.
— Тобто?
— Люсі купила урну,— пояснив Полворт.— Водорозчинну, з бавовни і глини. Вчора мені показувала. На вигляд ніби квітка. Треба покласти попіл усередину, пустити по хвилях, і воно розчиниться і потоне.
— Гарна ідея,— сказав Страйк.
— І не буде дурної аварії,— практично зауважив Полворт.— Пам’ятаєш Ієна Рестарика зі школи? Його дідо хотів, щоб його прах розвіяли з мису Лендз-Енд. То ті йолопи висипали його проти вітру й отримали повні роти стариганя. Рестарик мені розповідав, що потім ще тиждень висякував попіл.
Страйк засміявся і відчув, що в кишені дзижчить мобільний. Він дістав його, сподіваючись, що то Робін уже щось дізналася про Бетті Фуллер. Натомість побачив незнайомий номер.
Я так сильно тебе ненавиділа, бо сильно кохала. Моє кохання не змерхло — а твоє змерхло. Воно виснажилося. Я його виснажила
Полворт усе просторікував, але Страйк не слухав. Він перечитав повідомлення кілька разів, суплячись, а тоді повернув телефон у кишеню та спробував зосередитися на оповідках давнього друга.
У будинку Теда його привітали радісні зойки й обійми від дядька, Люсі та Джека. Страйк старався вдавати радість, попри втому й розуміння, що спати він ляже не раніше, ніж ляжуть усі інші. Люсі приготувала на всіх макарони, але весь час, коли вона не обслуговувала інших, не казала Люкові не бити Адама під столом і не колупала свою порцію, Люсі мало не плакала.
— Так дивно, правда? — прошепотіла вона до брата після вечері, коли Грег наполіг, що зі столу приберуть вони з хлопчиками.— Ми тут, а її немає...— А тоді без жодної паузи заговорила: — Ми вирішили розвіяти прах уранці, бо прогноз гарний, а тоді повернемося сюди на великодній обід.
— Чудовий план,— озвався Страйк.
Він знав, наскільки важливі для Люсі домовленості та плани і щоб усе було зроблено як годиться. Вона принесла урну й замилувалася стилізованою білою лілеєю. Тед уже помістив туди попіл Джоан.
— Просто чудово, Джоан вона дуже сподобалася б,— сказав Страйк, не знаючи, правда це чи ні.
— І ще я купила рожеві троянди, щоб ми їх пустили по воді разом з урною,— сказала Люсі, в якої знову потекли сльози.
— Дуже гарно,— мовив Страйк, придушивши позіхання. Він страшенно хотів прийняти душ, лягти й заснути.— Дякую, що все зробила, Люс. О, і я привіз великодні яйця для хлопчиків, де їх покласти?
— Мабуть, на кухні. А для Роз і Мел ти не забув купити ?
— Для кого?
— Для дочок Дейва й Пенні, вони ж теж завтра прийдуть.
«От бляха-муха».
— Я не подумав...
— Ой, Ломако,— сказала Люсі,— ти хіба не їхній хрещений?
— Ні,— відповів Страйк, стараючись, щоб тон не здавався роздратованим,— але нічого, я завтра зранку вийду й куплю.
Пізніше, лишившись на самоті в темній вітальні, поставивши протез біля журнального столика й лежачи на дивані, до якого мимохіть звик за минулий рік, Страйк ще раз зазирнув у телефон. З радістю побачивши, що повідомлень з незнайомого номера більше немає, він — мертвий від утоми — швидко заснув.
Однак близько четвертої ранку телефон задзвонив. Піднятий з глибокого сну, Страйк намацав мобільний і побачив, котра година, коли підносив його до вуха.
— Алло?
На тому кінці не відповідали, тільки чулося дихання.
— Хто це? — спитав Страйк, уже здогадуючись, якою буде відповідь.