— Блуї,— долинув тихенький шепіт,— це я.
— Шарлотто, четверта ранку.
— Я знаю,— відповіла вона й чи то захихотіла, чи то схлипнула. Голос був дивний; мабуть, маніакальний стан. Страйк дивився в темну стелю. Зовсім неподалік лежала урна з попелом його тітки.
— Де ти?
— У пеклі.
— Шарлотто...
Вона поклала слухавку.
Страйк почув зловісно сильне калатання власного серця — ніби гупотів барабан зсередини печери. Його протинали розпечені розряди паніки й жаху.
Та скільки ж тягарів він мусить нести? Невже він мало заплатив, мало віддав, мало жертвував... мало кохав? Джоан здавалася дивно близькою тут і тепер, у темряві її власної вітальні серед її розписних тарілок і засушених квітів, навіть ближчою за свій власний прах у тій дурній білій лілеї, яка, відпливаючи в широке море, здаватиметься такою дрібного і сміховинною — наче хтось викинув паперову тарілку. Страйк ніби чув її слова: «Ти добра людина... людям допомагаєш... я тобою пишаюся...»
Шарлотта подзвонила з того самого невідомого номера, з якого раніше надіслала есемеску. Виснажений мозок Страйка перебирав відомі йому факти: в минулому Шарлотта вже намагалася вкоротити собі віку, вона заміжня і має дітей, нещодавно її поклали до психіатричного закладу. Він згадав своє минуле рішення: подзвонити її чоловікові, якщо від Шарлотти будуть ще поривання до саморуйнації. От тільки Яго Росса не буде на роботі о четвертій ранку Великодньої неділі. Якщо Страйк нічого не зробить — жорстокість то буде чи милість? Як він почуватиметься, якщо не відповість, а вона ковтне ліки? Минуло десять хвилин, протягом яких Страйк чекав, що вона передзвонить, а тоді він сів і написав повідомлення.
Я у Корнволлі. У мене померла тітка. Здається, тобі потрібна допомога, але я не можу допомогти. Якщо ти сама, знайди когось і розкажи, як почуваєшся.
Жахливо було те, наскільки добре вони з Шарлоттою знають одне одного. Страйк розумів, наскільки малодушною, наскільки лукавою Шарлотта знайде цю байдужу відповідь. Вона знатиме, що якась часточка його душі (яка зсохлася від довгої абстиненції, але так і не загинула) тягнеться до неї, надто в цій екстремальній ситуації,— не лише тому, що Страйк багато років дбав про її щастя, а й тому, що він ніколи не забуде, як вона прийшла до нього в його найтемнішу ніч, коли він лежав у шпиталі зі свіжоампутованою ногою і не знав, як тепер жити. Страйк досі пам’ятав, як вона з’явилася в дверях — найвродливіша жінка в його житті, як вона підійшла до нього й без слів поцілувала в губи; і в ту мить, як ніколи більше, Шарлотта сказала йому, що життя триватиме, що в житті будуть чудові миті, задоволення, краса, що тепер Страйк не сам і що жінці, яку він не зміг забути, байдуже, чи є в нього нога.
Сидячи в темряві Страйк, якого лихоманило від виснаження, додав ще три слова:
Тобі стане легше.
І відіслав повідомлення. А тоді ліг і чекав, що телефон знову завібрує, але мобільний лежав тихо, і врешті-решт Страйк заснув.
Прокинувся він, звісно, від того, що у вітальню прибіг Люк. Слухаючи, як він грюкає на кухні, Страйк потягнувся по телефон. Шарлотта надіслала два повідомлення: одне — годину тому, а друге — півгодини.
Блуї, я так співчуваю. Це та тітка, з якою я знайома?
А тоді, оскільки Страйк не відповів, вона додала:
Я порочна? Яго каже, що так. Я раніше думала, що це неможливо, бо ти мене кохав.
Принаймні Шарлотта жива. Всередині щось стиснулося; Страйк сів, пристебнув протез і спробував викинути Шарлотту з голови.
Сніданок був непростий. На столі було стільки великодніх яєць, що він був схожий на гніздо з мультфільму. Страйк їв, поставивши тарілку собі на коліна. Люсі купила йому й Тедові по яйцю, і тепер до детектива дійшло, що сестрі він теж би мав купити яйце. У хлопчиків яєць були прости гори.
— А до чого їжак до Великодня? — спитав Адам у Страйка, показуючи дядькові його подарунок.
— Великдень навесні, так? — сказав Тед з того кінця столу.— Тварини, які взимку спали, прокидаються.
— А мій розбився,— сказав Люк, трусячи коробку.
— Дуже прикро,— зронив Страйк, а Люсі кинула на нього дошкульний погляд.
Вона була мов на голках: лаяла синів, коли ті за їдою поринали в телефони, сердито дивилася на Страйка, коли він поглядав у свій телефон, повсякчас визирала у вікно на погоду. Детектив був радий нагоді вийти з будинку по яйця для доньок Полворта, але він пройшов хіба десять метрів униз крутим схилом (і з цигаркою в руці), коли поруч зупинилася вся родина на «дачі». Коли Страйк пошепки пояснив, куди йде, Полворт сказав: