Робін пішла далі, забувши про каву,— так цікаво їй стало, навіщо це Ал прийшов до офісу. Ал їй свого часу сподобався; здавалося, що він у захваті від старшого брата, і Робін здалося це дуже милим. Ал був не дуже схожий на Страйка — невисокий, з прямим волоссям, вузькою щелепою і легкою косоокістю, успадкованою від їхнього зіркового батька.
Думаючи про сім’ю Страйка, Робін завернула за ріг, побачила Метью — і аж зупинилася від дрожу, що її протяв. Він виходив з таксі, вбраний у чорне пальто, якого Робін раніше не бачила. Він обернув голову, і якусь мить вони дивилися одне на одного, мов стрільці, готові до двобою. Тоді в Робін задзвонив мобільний; вона автоматично потягнулася по нього, а коли підвела голову, Метью вже зник у будівлі.
— Алло?
— Привіт,— сказав Страйк,— отримав листа від Оукдена. З країни він їде, ти ба.
Робін глянула на годинник. Лишилося п’ять хвилин, а її адвокатки Джудит ніде не видно. Вона притулилася до холодної кам’яної стіни й мовила:
— Я те саме подумала. Ти не передзвонив Пат?
— Ні, а що?
— Ал прийшов до офісу.
— Який ще Ал?
— Твій брат Ал.
Коротка пауза.
— От бляха,— тихо вилаявся Страйк.
— Де ти? — спитала Робін.
— У супермаркеті в Чинфорді. Наша білява подруга зі Сток-Ньюїнгтону вийшла на закупи.
— Що купує?
— Для початку — піногуму й листи МДФ,— відповів Страйк.— А допомагає їй тип зі спортзали Мутного. А ти де?
— Чекаю під конторою юристів Метью. Сьогодні досудове врегулювання,— відповіла Робін.
— Чорт,— сказав Страйк,— я забув. Щасти тобі. Слухай... якщо хочеш решту дня відпочити...
— Я не хочу відпочивати,— відповіла Робін. Оддалік вона помітила Джудит у червоному пальті, яка прямувала в її бік.— Я планую потім заїхати до Бетті Фуллер. Треба йти, Корморане. Потім поговоримо.
Вона закінчила дзвінок і пішла назустріч Джудит. Та широко усміхнулася.
— Як ви? — спитала вона, поплескавши Робін по передпліччю вільною рукою; в другій була валізка.— Все буде добре. Дозвольте говорити мені.
— Гаразд,— відповіла Робін і усміхнулася настільки тепло, наскільки спромоглася.
Вони разом піднялися до невеликого фоє, де їм назустріч рушив міцний чоловік у костюмі та з зачіскою а-ля Цезар. Він недбало усміхнувся, простягаючи Джудит руку.
— Пані Коббс? Ендрю Шенстоун. Пані Еллакотт? Як ся маєте?
Від його потиску в Робін заболіла рука. Шенстоун і Джудит рушили в подвійні двері, розмовляючи про затори в Лондоні, а Робін пішла слідом за ними. У горлі пересохло; вона почувалася дитиною, яка не встигає за батьками. Темний коридор, а тоді вони завернули до невеликої конференц-зали з овальним столом і затертим синім ковроліном на підлозі. Метью сам-один сидів за столом. Пальта він не скинув; коли вони зайшли, він посовався на стільці. Робін, сідаючи навпроти, глянула йому просто в обличчя. На її подив, Метью негайно відвів очі. А вона уявляла, що він злісно дивитиметься через стіл з отим дивним вищиром, схожим на оскал сердитого собаки, який з’являвся в нього під час сварок наприкінці їхнього шлюбу.
— Ну гаразд,— почав Ендрю Шенстоун, знову усміхнувшись, а Джудит Коббс розгорнула папку, яку принесла з собою. Перед Шенстоуном лежав закритий шкіряний кейс для документів.— Позиція вашої клієнтки лишається такою самою, як і в листі від чотирнадцятого числа, я правильно розумію, Джудит?
— Саме так,— підтвердила Джудит, крізь окуляри в товстій чорній оправі переглядаючи копію названого листа.— Пані Еллакотт радо відмовляється від будь-яких вимог до вашого клієнта, окрім прав на прибуток, отриманий від продажу квартири на... гм...
«Гастингс-роуд»,— подумки підказала Робін. Вона згадала, як переїхала з Метью до того тісного житла, як радісно носила коробки з рослинами та книжками через газон, як Метью підключав кавоварку — одну з перших їхніх спільних покупок, як сидів на ліжку пухнастий слон, його давній-давній подарунок.
— ...на Гастингс-роуд, так,— провадила Джудит, швидко читаючи листа,— з якого вона хотіла б отримати десять тисяч фунтів, які її батьки поклали на депозит під час придбання квартири.
— Десять тисяч,— повторив Ендрю Шенстоун. Вони з Метью перезирнулися.— У такому разі ми погоджуємося.
— Ви... погоджуєтеся? — перепитала Джудит Коббс, здивована не менше за Робін.
— Обставини мого клієнта змінилися,— сказав Шенстоун.— Тепер його пріоритетом є якнайскоріше розлучення, і здається, ваша клієнтка вказала, що бажає того самого — окрім десяти тисяч. Звісно,— додав він,— вже майже минули належні два роки, тож...