— Що?
— Я ніколи не забуду... яким ти був, коли був справді мені потрібен. Хай там як... цього я не забуду.
На якусь мить його обличчя скривилося, мов у маленького хлопчика. А тоді Метью підійшов, нахилився, і Робін не встигла спам’ятатися, як він швидко обійняв її — і відсмикнув руки, ніби обпікся.
— Щасти тобі, Роб,— нерозбірливо промовив він і пішов назовсім.
56
Ця пані, мов ягня, що заблукало, Поринула у сон і без страху лежала.
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
Тієї-таки миті, коли Метью розвернувся і пішов геть від Робін у Гол-борні, Страйк, який сидів у машині за три милі звідти під знайомим будинком у Сток-Ньюїнгтоні, вирішив подзвонити братові, щоб Ал не чекав його в офісі цілий день. Гнів детектива змішувався з іншими, непевнішими почуттями, серед яких найменш боляче було визнати мимовільне захоплення Аловою впертістю. Понад сумнів, він прийшов до офісу з останньою спробою переконати Страйка якось примиритися з батьком — і бажано до чи під час вечірки на честь нового альбому його гурту. Страйк завжди мав Ала за досить-таки слабохарактерного сибарита, але тепер мусив визнати, що він таки має хребет — прийшов, не злякався гніву старшого брата.
Страйк дочекався, поки Елінор Дін разом зі своїм другом зі спортзали Мутного розвантажить піну й дешеві плити з машини й занесе їх до будинку. Коли за ними зачинилися двері, він набрав Ала.
— Здоров,— майже одразу взяв слухавку Ал.
— Що ти робиш у мене в офісі? — спитав Страйк.
— Хотів побачити тебе, братан. Поговорити лицем до лиця.
— Сьогодні я туди не повернуся,— збрехав Страйк.— Тому пропоную, щоб ти сказав те, що хочеш сказати, просто зараз.
— Братан...
— Хто там з тобою?
— Е... твоя секретарка... Пат, правильно? — перепитав Ал не в телефон, і долинуло, як Пат кавкнула на знак згоди.— І ще хлоп на ім’я...
— Барклей,— почувся голос шотландця.
— Добре, тоді зайди до мене в кабінет, щоб тебе не чули,— сказав Страйк. Ал переказав його слова Пат, тоді долинув знайомий звук, з яким зачинялися двері до його офісу, і Страйк провадив: — Якщо розмова про те, про що я думаю...
— Корморане, ми тобі не хотіли казати, але в тата рак.
«От бляха-муха!»
Страйк на мить опустив голову на кермо, а тоді знову випростався.
— Простата,— провадив Ал.— Кажуть, що діагностували на ранній стадії. Але ми подумали, що тобі треба це знати, бо вечірка — це не просто ювілей гурту чи вихід нового альбому. Ми хотіли, щоб він мав на що чекати.
Тиша.
— Ми хотіли, щоб ти знав,— повторив Ал.
«І на біса мені це знати?» — подумав Страйк, не зводячи очей із зачинених дверей будинку Елінор Дін. Він не мав з Рокбі ніяких стосунків. Ал що — чекає, що Страйк заплаче й кинеться до Рокбі зі словами співчуття? Рокбі — мультимільйонер. Понад сумнів, його лікуватимуть найкращі лікарі. У пам’яті спливла лілея Джоан, що відпливає у море. Страйк мовив:
— Я навіть не знаю, як реагувати. Мабуть, це дуже сумно для всіх, кому він небайдужий.
Знову тиша.
— Ми думали, що це все змінить,— тихо сказав Ал.
— У сенсі?
— Що в тебе буде інше ставлення.
— Якщо рак діагностували на ранній стадії, все буде добре,— твердо заявив Страйк.— Може, навіть наживе ще двійко дітей, з якими не буде спілкуватися.
— Господи Боже! — по-справжньому розсердився Ал.— Тобі, може, насрати, але він — мій тато...
— Мені не насрати на людей, яким не насрати на мене,— сказав Страйк,— і не кричи, хай тобі грець, бо ти зараз повідомиш про мої приватні справи моїм підлеглим.
— Оце для тебе важливо?
Страйк подумав про Шарлотту, яка, якщо вірити газетам, лежала в лікарні, і про Люсі, яка все питала, чи зможе Страйк вирватися на вихідні та приїхати до неї в Бромлі, поки там гостюватиме дядько Тед. Подумав про клієнтів у справі Мутного, які натякнули, що за тиждень перестануть платити, якщо агенція не дізнається, що Мутний має на шефа. Подумав про Марго Бамборо та про рік, який їм дали на те, щоб дізнатися її долю,— рік, який уже майже сплив. Також чомусь він подумав про Робін і про те, як забув, що в неї сьогодні досудове врегулювання з Метью.
— У мене є власне життя,— сказав Страйк, стримуючи гнів лише величезним зусиллям,— важке, складне, як у всіх. У Рокбі є дружина й півдюжини дітей, а мене вже ледь вистачає на всіх людей, яким я потрібен. Я не прийду на його довбану вечірку, мене не цікавлять новини про нього. Я не хочу з ним стосунків. Ал, я не знаю, як сказати це ще зрозуміліше. Я...
Дзвінок обірвався. Не жалкуючи про жодне сказане слово, але дихаючи важко, Страйк кинув мобільний на сусіднє сидіння і закурив, не зводячи очей з будинку Елінор Дін. За п’ятнадцять хвилин він неочікувано для себе схопив телефон і набрав Барклея.