Вона заговорила з гротескною манірністю:
— «Ні, місіс Фуллер... ні, мені цілковито все одно... як саме ви зводите... кінці з кінцями, дами... секс-робота — теж робота...» Отаке кажуть... та ще, бляха, так зверхньо... а самі б хотіли... шоб їхні доньки... це робили? Та дідька лисого,— заявила Бетті Фуллер, і за найдовшу свою промову заплатила шаленим нападом кашлю.
— Синді... стільки коксу нюха,— просипіла Бетті з мокрими очима, коли знову змогла говорити,— шоб не товстіти... Кеті сиділа на геричі... мужик її... змушував працювати... дубасив усю... була вагітна, скинула...
— Дуже прикро це чути,— сказав Страйк.
— На вулиці... тепер... самі діти,— сказала Бетті, і Страйк роздивився крізь її суворий фасад проблиск справжньої тривоги.— П’ятнадцять, чотирнадцять... діти... за моїх часів... ми б їх додому повідводили... нормально, якщо це доросла жінка, але якщо дитина... а ти на що витріщилася? — гаркнула вона до Робін.
— Корморане, я...— сказала Робін, підвелася і показала на двері.
— Так, пішла звідси,— кивнула Бетті Фуллер, із задоволенням дивлячись Робін услід.— Дрючиш її, га? — просипіла вона до Страйка, щойно по Робін зачинилися двері.
— Ні,— відповів Страйк.
— А на дідька тоді... вона тобі?
— Вона дуже добре виконує свою роботу,— відповів Страйк.— Звісно, не коли має справу з кимсь вашого штибу,— додав він, і Бетті Фуллер заусміхалася, показавши жовті як сир зуби.
— Ха-ха-ха... знаю я таких... ні хріна не знає... про справжнє життя.
— На Лезер-лейн за часів Марго жив один чоловік,— сказав Страйк.— На ім’я Нікколо Риччі. Його ще називали Гнійний Риччі.
Бетті Фуллер мовчала, тільки прищулила молочні очі.
— Що ви знаєте про Риччі? — спитав Страйк.
— Такий самий... як усі,— відповіла Бетті.
Краєм ока Страйк побачив, що Робін вийшла надвір. Вона прибрала волосся з шиї, ніби хотіла зняти вагу з плечей, а тоді рушила геть, сховавши руки в кишені.
— То не Гнійний... їй погрожував,— сказала Бетті.— Він би... записок не писав. Не його... стиль.
— Риччі зайшов на святкування Різдва до клініки Святого Івана,— сказав Страйк.— Це досить дивно.
— Нічого... про це не знаю.
— Дехто на вечірці вирішив, що це батько Глорії Конті.
— Не чула про таку,— просипіла Бетті.
— За словами доньок Вілми Бейліс,— мовив Страйк,— ви сказали їхній матері, що боїтеся людини, яка написала ці записки. Ви сказали, що той, хто їх написав, убив Марго Бамборо. Ви сказали Вілмі, що він і вас уб’є, якщо ви про нього розповісте.
Молочні очі Бетті дивилися без жодного виразу. Слабкі груди піднімалися й опадали, втягуючи кисень у легені. Страйк уже вирішив, що вона нічого не скаже, коли Бетті розтулила губи.
— Одна дівчина тут,— почала вона,— моя подруга... зустріла Гнійного... він тут гуляв... на нашому кутку... Каже до Джен: «Ти заслуговуєш на краще... ніж стояти на вулиці... таке тіло... можу тобі платити... уп’ятеро більше... ніж тут...» Джен і пішла з ним,— провадила Бетті,— до Сохо... танцювала стриптиз... спала з його друзями... А потім я її стріла... до мами прийшла... і вона мені розповіла історію. Дівчина з їхнього клубу... красуня, сказала Джен... її зґвалтували, погрожували ножем... Порізав її,— Бетті показала на свій провалений торс,— отут ребра порізав... приятель... Риччі... Деякі люди,— додала стара,— думають, шо шльондру як ґвалтують... то просто не платять... мабуть, ота твоя, шо лінійку проковтнула,— сказала Бетті, глянувши на вікно,— так і думає... але це не так... Дівчина образилася... захотіла помститися Риччі... дурепа... почала стукати поліції...
— Гнійний дізнався...— просипіла Бетті,— й відзняв... як її вбивали. Моїй подрузі Джен сказала одна... шо бачила ту плівку... Риччі тримав її... в сейфі... показував людям... як хотів... налякати. Джен померла,— додала Бетті Фуллер.— Передознулася... тридцять з гаком років тому... думала, їй там буде краще... серед багатих... а от вона я... стояла на панелі... а ше жива. Я нічо’ не знаю... про записки... то був не Маркус... і все... О, їсти везуть,— заявила Бетті, обернувши голову, і Страйк побачив, що до дверей іде чоловік зі стосом фольгових судочків у руках.
— Я все,— сказала Бетті, раптом і втомлена, і сердита.— Увімкни телевізор... і той стіл сюди посунь... і ніж з виделкою принеси... з нужника...