Бетті явно помила посуд у раковині, але він усе одно був брудний. Страйк помив ніж і виделку ще раз і тільки тоді поніс їй. Він поставив перед кріслом стіл, увімкнув «Тільки Ессекс», а тоді відчинив двері рознощику їжі, веселому сиваню.
— О, добридень,— голосно привітався новоприбулий.— Це ваш син, Бетті?
— Хрін, а не син,— просипіла Бетті Фуллер.— Шо приніс?
— Курячу запіканку й желе з заварним кремом, любонько...
— Дякую, що поговорили зі мною, місіс Фуллер,— сказав Страйк, але запас доброї волі в Бетті, вочевидь, вичерпався. Тепер її цікавив обід.
Коли Страйк вийшов надвір, Робін стояла під стіною неподалік і щось читала з телефону.
— Подумала, що краще мені там не відсвічувати,— байдужим голосом сказала вона.— Як усе минулося?
— Про записки говорити відмовляється,— відповів Страйк, коли разом рушили вздовж Санс-вок,— і якщо спитаєш мене чому, то я гадаю, що вона думає на Гнійного Риччі. Я також дещо дізнався про дівчину з того снафу.
— Жартуєш? — стривожилася Робін.
— Здається, вона була поліційним інформатором в одному з...
Робін ахнула.
— Кара Вулфсон!
— Що?
— Кара Вулфсон. Ще одна жінка, яку вважають можливою жертвою Кріда. Кара працювала в нічному клубі в Сохо... після її зникнення власники пустили чутку, що вона працювала на поліцію!
— Звідки ти це знаєш? — здивувався Страйк. Він не пам’ятав такого в «Демоні з Райського парку».
Робін раптом згадала, що чула це від Браяна Такера в кав’ярні «Зірка». З міністерства юстиції ще не відповіли про можливість допитати Кріда, а Страйк досі й гадки не мав про її плани, тож Робін відповіла:
— Наче десь в інтернеті прочитала...
Але на серце їй тиснув новий тягар. Робін згадала, що Кара мала єдиного родича, брата, якого сама виховала,— і він допився до смерті. Гатчинс сказав, що поліція нічого не зможе зробити з приводу плівки. Тіло Кари Вулфсон може бути де завгодно. У деяких історій немає чіткого фіналу: не буде де покласти квіти для Кари Вулфсон, хіба що на розі біля стрип-клубу, де її бачили востаннє.
Щоб відігнати пригніченість, яка погрожувала поглинути її з головою, Робін показала Страйкові, що шукала з телефону, і старанно буденним тоном промовила:
— Я тут читала про сомнофілію, також відому як синдром сплячої красуні.
— Я так розумію, що це...
— Фетиш Бреннера,— відповіла Робін і зачитала з телефону: — «Сомнофілія — це парафілія, коли індивіда збуджує лише партнер, що не реагує на нього... деякі психологи пов’язують сомнофілію з некрофілією». Корморане... ти же знаєш, що в нього в кабінеті був запас барбітуратів?
— Так,— повагом відповів Страйк. Вони вже підходили до його машини.— Що ж, це тема для розмови з сином Дорогі, правда? Чи вона гралася в цю гру? Чи було таке, що надовго засинала після того, як Бреннер приходив до них на обід?
Робін здригнулася.
— Знаю,— сказав Страйк і закурив,— я казав, що це був крайній захід, але лишилося всього три місяці. Я починаю думати, що треба буде навідатися до Гнійного Риччі.
57
На думці має він один лиш гній: Згрібаючи бридку смердючу твань, Він іншим закидає клопіт свій...
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
Коли в травні до об’єктів стеження додався римо-католицький Дім опіки Святого Петра, агенція знову ледве встигала з усіма відкритими справами. Страйк хотів знати, скільки в притулку відвідувачів і коли вони приходять, щоб розуміти, у який час навідатися до старого бандита з мінімальним ризиком натрапити на його родичів.
Дім опіки стояв на тихій вулиці ще георгіанської доби на краю Клеркенвеллу: затишний зелений анклав, де цегляні будинки сіро-пісочного кольору пишалися неокласичними фронтонами й лискучими чорними дверима. Табличка темного дерева на стіні притулку була прикрашена хрестом і біблійною цитатою золотими літерами:
І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти.
Петра 1:18-19
— Думка гарна,— прокоментував Страйк до Робін, коли вона змінювала його на вахті,— але без солідних грошей ніхто сюди не потрапить.
Приватний притулок для літніх людей був маленький і дуже дорогий. Працівники, яких детективи швидко навчилися впізнавати, носили темно-сині однострої і майже всі були іноземці. Був тут чорношкірий медбрат з Тринідаду, а ще дві білявки, які розмовляли між собою польською, коли вранці проходили повз котрогось із детективів, який одразу прикидався, що говорить по мобільному, читає газету чи з нетерпінням чекає на друга (який так і не приходив).