У Робін щось перевернулося всередині, коли вона почула Шарлоттине ім’я. Страйк рідко згадував про її існування.
— Я спершу відмовився. Не хотів брати ті гроші, але більше жодна паскуда не воліла давати позику відставному солдату з однією ногою, без будинку й без статків, на які можна відкрити агенцію. Я сказав його кінченому юристу, що візьму рівно стільки грошей, скільки треба, а потім виплачу позику назад. І саме це і зробив.
— Але то насправді були твої гроші? — спитала Робін, згадавши, як Ґіллеспай що кілька тижнів вимагав у Страйка повернення боргів, коли вона тільки прийшла до агенції.
— Мої, але я їх не хотів. Неприємно було навіть позичати.
— А Ґіллеспай так поводився, ніби...
— Біля багатих і знаменитих завжди крутяться такі, як Ґіллеспай,— відповів Страйк.— Він усю душу вклав у роль ката при моєму батькові. Той старий гад був мало не закоханий у Рокбі — чи в його славу, не знаю. Я досить прямо сказав, що думаю про Рокбі, і Ґіллеспай цього не пробачив. Я наполіг на угоді щодо позики, і Ґіллеспай вимагав її виконання, караючи мене за те, що я прямо виклав свою думку про нього й Рокбі.
Страйк підвівся з дивана, який у відповідь видав звичне пердіння, і взявся до індійської їжі. Насипавши собі й Робін по повній тарілці, він пішов по воду. Сам Страйк уже встиг спожити третю порцію віскі.
— Корморане,— мовила Робін, коли він сів на диван і почав їсти.— Ти ж розумієш, що я ніколи не пліткуватиму про твого батька з іншими людьми? І з тобою про нього не заговорю без твого запрошення, але... ми партнери. Ти міг би сказати мені, що він тебе дістає, і таким чином спустити пару, а не кидатися на свідка з кулаками.
Страйк прожував шматок курки з джалфрезі, а тоді тихо відповів:
— Так, я знаю.
Робін відломила шматочок від наану. Розбите обличчя боліло трохи менше: холодний пакет і віскі кожне зі свого боку притлумили відчуття. І все одно довелося зо хвилину збирати сміливість, щоб сказати:
— Я прочитала, що Шарлотта в лікарні.
Страйк звів на неї очі. Звісно, він пам’ятав, що Робін знає, хто така Шарлотта. Чотири роки тому він напився так, що не тримався на ногах, і розповів їй значно більше, ніж хотів би, про гадану Шарлоттину вагітність буцімто від нього, через яку вони й розійшлися назовсім.
— Так,— озвався Страйк.
І розповів Робін про прощальні есемески, і як він кинувся до таксофону, і як слухав, поки Шарлотту не знайшли на території її дорогої клініки.
— О Боже мій,— вигукнула Робін, відклавши виделку.— Коли ти дізнався, що вона жива?
— Точно знав за два дні, коли про це написали в пресі,— відповів Страйк. Він підвівся, підлив Робін віскі, потім налив ще порцію собі та знову сів.— Але я ще раніше виснував, що вона жива. Погані новини розходяться швидше, ніж добрі.
Запала довга пауза. Робін сподівалася, що Страйк скаже, як почувався, коли Шарлотта втягнула його в свій замах на самогубство, а він — очевидно — врятував їй життя, але Страйк просто їв своє каррі.
— Що ж,— промовила нарешті Робін,— знову ж таки, може, в майбутньому обговорюватимемо такі речі, поки в тебе не стався інфаркт через стрес чи ти не вбив людину, яку треба допитати?
Страйк гірко всміхнувся.
— Так. Мабуть, варто спробувати...
Знову опустилася тиша — тиша, як трохи п’яному Страйкові здалася густою, мов мед, солодкою і заспокійливою... але трохи небезпечною, якщо в неї надто зануритися. Переповнений віскі, каяттям і тим сильним почуттям, про яке завжди волів не думати, Страйк хотів щось сказати про доброту Робін і її тактовність, але всі слова здавалися незграбними, негодящими: хотілося частково відкрити їй правду, але правда небезпечна.
Як сказати: слухай, я стараюся не думати про тебе, відколи ти вперше зняла пальто в цьому офісі? Я стараюся не давати імені тому, що відчуваю до тебе, бо вже розумію, що це забагато, а я хочу спокою від того лайна, яке несе за собою кохання. Я хочу бути сам, необтяжений, вільний.
Але я не хочу, щоб ти була з іншим. Не хочу, щоб ще якийсь негідник затягнув тебе в другий шлюб. Мені подобається знати, що лишається можливість — може, колись...
От тільки все піде не так, бо все завжди іде не так, бо якби я був народжений для стабільності, я б уже одружився. А коли все піде не так, я втрачу тебе назавжди... і те, що ми вдвох побудували,— а це буквально єдине, що я маю доброго в житті, це моє покликання, моя гордість, моє найбільше досягнення,— розпадеться, бо я не знайду іншої людини, з якою буде так приємно робити справу, як приємно робити її з тобою, і все потім буде навіки потьмарене спогадами про тебе.