— Яке там по правді,— відповів Страйк.— Там правди ні крихти. Але так. Це — мій натальний гороскоп. Так, годі іржати! Згадай, ким була моя мама. Вона ці бздури обожнювала. Одна з її подруг прорахувала мій гороскоп, коли я народився. Мав би одразу зрозуміти, що воно таке,— додав він, показуючи на малюнок козла.— Але я не прочитав цих нотаток як слід, не мав часу.
— То що означає сонце в першому домі?
— Нічого воно не означає, то маячня.
Робін бачила: Страйк не хоче визнавати, що все пам’ятає,— і їй стало ще смішніше. Страйк — зачеплений за живе й водночас потішений — буркнув:
— Незалежність. Лідерські якості.
— Ну...
— Та маячня це все, а нам і без астрології вистачає містичної бридні. Медіум, святе місце, Талбот з Бафометом...
— ...Айрін, у якої розбилася статуетка балерини Марго Фонтейн,— підказала Робін.
— Так, ще Айрін зі своєю довбаною статуеткою,— пробурчав Страйк і закотив очі.
З неба посипалася крижана мжичка, негайно притрусивши краплями стіл і записник Талбота. Зрозумівши одне одного без слів, Страйк і Робін підвелися і рушили до «лендровера».
Неподалік літня пані з волоссям кольору лаванди, чий день народження збігся зі Страйковим, сідала в «тойоту». Їй допомагало двоє жінок — мабуть, доньки. Навколо машини зібралися під парасолями родичі, усміхалися, балакали. Сідаючи в «лендровер», Страйк на мить замислився: чи доживе він сам до вісімдесяти років... і хто буде тоді поруч з ним?
22
А потім прийде час дивніших див. То нащо зір туманить ця полуда? Небачене — то все брехня й облуда. Що як на Місяці й на кожній із планид Спіткає раптом нас незнане чудо, І буде там новий і дивний світ?
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
Того вечора Страйк купив собі поїсти на вулиці й сам-один повечеряв у себе на горищі. Викладаючи сингапурську локшину на тарілку, він подумки визнав іронію ситуації: якби Ільза не прагнула так активно зіграти роль повитухи його романтичних стосунків з Робін, Страйк би зараз сидів у помешканні Ніка й Ільзи на Октавія-стріт і чудово проводив час у товаристві двох давніх друзів, та ще і з Робін, чия компанія йому не набридала — навіть попри те, що вони працювали пліч-о-пліч довгі години.
Вечеряючи, Страйк думав про напарницю: той «цьомик» на ретельно дібраній листівці, ті навушники, той факт, що вона тепер називає його за прізвищем, коли сердиться чи коли вони жартують. Усе це — ознаки чимдалі більшої близькості. Попри важке розлучення (про яке Робін говорить дуже мало) і попри те, що навряд чи вона шукає романтичних стосунків, Робін тепер вільна.
Страйк (уже не вперше) замислився про те, чи не егоїстично з його боку підозрювати, що почуття Робін до нього можуть бути не просто дружніми. Він ладнав з нею краще, ніж з будь-якою іншою жінкою. Взаємна симпатія пережила всі потрясіння спільного бізнесу, всі особисті випробування, яких кожен зазнав з часу знайомства... навіть ту велику незгоду, через яку Страйк був звільнив Робін з роботи. Робін примчала до шпиталю, коли Страйкові довелося наглядати за тяжко хворим небожем,— понад сумнів, попри незадоволення вже колишнього чоловіка (Страйк незмінно подумки називав його мудилом).
Звісно, Страйк бачив, що Робін гарненька; власне, він це помітив ще тоді, коли вона вперше зайшла до приміщення і зняла пальто. Але фізична привабливість становила для його душевного спокою загрозу меншу, ніж глибоке та гріховне задоволення від думки, що наразі він, Страйк,— головний чоловік у житті Робін. Нині попереду виникла перспектива чогось більшого — вона розлучається, вона тепер вільна,— і Страйк серйозно замислювався про те, що буде, коли піддатися поклику взаємного тяжіння (яке, мабуть, існувало від самого початку). Якщо партнери вирішать лягти в спільне ліжко, чи переживе це агенція, заради якої вони обоє принесли стільки жертв і яка для Страйка є здійсненням усіх його мрій? Як він не перефразовував це питання, відповідь завжди була «ні». Страйк був певен, що кінцева мета Робін — не через якісь пуританські нахили, а через пережиту травму — це безпека та стабільність шлюбу.
А він не з тих, хто одружується. Попри всі побутові незручності, після роботи Страйк хотів залишатися в своєму приватному просторі, охайному й організованому відповідно до його власного смаку, і щоб без емоційних потрясінь, без почуття провини й обвинувачень, без вимог романтичних банальностей, без життя, в якому чуже щастя стає його обов’язком. Власне, Страйк усе життя ніс відповідальність за яку-небудь жінку: за Люсі, з якою вони разом зростали в злиднях і хаосі; за Леду, яка пурхала від коханця до коханця, а син-підліток іноді мусив її фізично обороняти; за Шарлотту, чиї примхливість і потяг до саморуйнування мали багато імен у мові лікарів і психіатрів, але Страйк кохав її попри все. Тепер він був сам-один і в такому-сякому спокої. Романи чи розваги на одну ніч, які він мав після Шарлотти, не лишили сліду в його душі. Іноді Страйкові здавалося, що Шарлотта забрала в нього здатність до глибоких почуттів.