Скажу таке. Я десять років працювала у Вулвергемптоні з жінками, які зазнали домашнього насильства, і це просто класична ознака аб’юзера — якщо жертва не кориться, сказати, що вона під чужим контролем. Нянька, бачте!
Я й оговтатися не встигла, а вона вже всередині, а мені перед носом замкнули двері. Затягнув її туди і дверима ляснув! Я крізь двері чула, як вони кричать. Марго, благослови її Бог, все-все йому виклала як є. І тоді...
Ось що я від початку хотіла вам розповісти, і розповісти як слід. Я казала інспектору Талботові, але він і слухати не схотів, і потім отому другому, якому передали справу, як його...
— Лосон? — підказала Робін.
— Лосон,— кивнула Уна.— Я їм обом казала: я чула, як Марго й Пол кричали одне на одного, і Марго вимагала віддати її фото й негативи... то був інший світ. Треба було забрати негативи, щоб не можна було проявити фотографії знову. Але Сатчвелл відмовив їй. Сказав, негідник такий, що має на ті фото авторське право. А Марго відповіла... і оце та сама важлива річ: «Якщо покажеш комусь ті фото, якщо десь їх надрукуєш, я піду просто в поліцію і розповім про сон і подушку...»
— Про сон і подушку? — перепитала Робін.
— Так вона сказала. І він її ударив. Аж крізь двері було чути і той звук, і як вона зойкнула. Ну, тут уже я почала гамселити по дверях і кричати, що коли він не відчинить, я піду в поліцію просто зараз. Тут негідник відчув страх Божий. Він відімкнув двері, і Марго вийшла, тримаючись за обличчя... щока червона, видно сліди від пальців... я затулила її собою і сказала Сатчвеллу: «Щоб ти тепер і близько до неї не підходив! І ти чув, що вона сказала. Матимеш проблеми, якщо фото десь з’являться». І я вам клянуся, у нього був такий вираз, наче він ладен убити. Підійшов просто до мене... ну знаєте, як ото чоловіки роблять, коли хочуть нагадати, що здатні з тобою зробити. Він мені мало на пальці не наступав. Але я і на волосину не відсунулася,— додала Уна Кеннеді.— Не відступила, хоч, не брехатиму, лячно було. А він до Марго: «Ти й їй розповіла?» Марго на те: «Вона нічого не знає. Поки що». А Сатчвелл тоді: «Побачиш, що зроблю я, якщо дізнаюся, що ти щось бовкнула». І показав... ні, не буду того показувати. То був... непристойний жест, скажімо так. Натякав на одне з фото, які зробив. А тоді Сатчвелл повернувся до квартири й ляснув дверима.
— Марго вам розповіла, про які сон і подушку йшлося? — спитала Робін.
— Навідріз відмовилася. Хтось би подумав, що злякалася, але... знаєте, як на мене, це просто жіночий характер,— зітхнула Уна.— Наслідок нашої соціалізації, хоч, може, тут і матінка природа доклала руку. Чи багато немовлят доживало б до першого року, якби їхні мами не були здатні їх пробачити? Навіть того дня, зі слідом від його руки на обличчі, Марго не хотіла мені говорити, бо якась частина її душі не бажала йому зла. Я цю фігню щоразу бачу в жертв домашнього насильства! Жінки й далі захищають їх. Хвилюються за них! Деякі жінки не можуть так просто вбити любов.
— Марго після того бачила Сатчвелла?
— Я б дякувала Богові, якби ні,— похитала головою Уна,— але гак, вони бачилися. Їх аж тягнуло одне до одного. Марго почала навчання, але в клубі була така популярна, що їй дозволили залишитися на півставки, тож ми й далі багато спілкувалися. Одного дня її мама подзвонила в клуб, бо в них тато захворів, але Марго не було на роботі. Я нажахалася! Де Марго, що сталося, чому вона не прийшла? Я часто згадувала той випадок, бо коли це сталося насправді, я була впевнена, що вона знайдеться, як і того першого разу. Вона потім побачила, як я засмутилася, коли думала, що вона зникла, і розповіла мені правду. Марго знову зійшлася з Сатчвеллом. Повний набір типових виправдань: він і обіцяв, що більше навіть пальцем її не торкнеться, і всі очі виплакав, і то найстрашніша помилка його життя, і вона сама його спровокувала... Я їй сказала: «Ну, якщо ти не бачиш, що він таке, навіть після того, що він тобі зробив...» Потім вони знову розійшлися, бо — диво дивне! — Сатчвелл не тільки знову її вдарив, а ще й у квартирі замкнув, щоб Марго не змогла вийти на роботу. То був перший випадок, коли вона проґавила зміну. Її мало не вигнали; мусила вигадувати відмовку. І от тоді,— додала Уна,— вона сказала мені, що затямила урок. Вона визнала мою правоту й пообіцяла більше до нього не повертатися, finito.
— Вона змогла забрати фотографії? — спитала Робін.
— Я першим ділом спитала те саме, ще коли дізналася, що вони знову разом. За словами Марго, він знищив фото. Вона йому повірила.