Останнє бренді, мабуть, було зайве. Страйк і досі відчував його смак. Він не любив бренді, а з Ніком раніше випив силу-силенну «Дум бару».
Важко було йти крізь цей шалений вітер. Задоволеність життям уже ледве жевріла, але принаймні його не нудило, попри м’ясну запіканку й величезний шмат чізкейка... хоч думати не хотілося ані про цю їжу, ані про штук сорок цигарок, викурених за останню добу, ані про бренді, смак якого він досі відчував...
Шлунок без попередження скрутило. Страйк кинувся в проміжок між двома машинами, зігнувся і виблював так само рясно, як на Різдво,— раз, другий, і блював кілька хвилин, а тоді завмер, впершись руками в коліна, досі засапаний, але більше не відчуваючи нудоти.
Весь спітнілий, він випростався й витер рукою губи. У голові вибухали пістони. Минуло кілька секунд, і тільки тоді Страйк зрозумів, що поруч стоїть якась бліда фігура і вітер роздмухує її біляве волосся.
— Що за... А,— сказав він, коли очі сфокусувалися і впізнали Робін.— Це ти.
Спало на думку, що це вона пішла за ним, щоб віддати забуті цигарки. Страйк з надією подивився на її руки, але вони були порожні. Відсунувшись від калюжі блювотиння, Страйк сперся задом на запарковану машину.
— Я вдень посидів з Ніком у пабі,— нерозбірливо повідомив він, подумавши, що Робін переймається його добробутом.
У сідницю щось впиралося. Страйк зрозумів, що цигарки при ньому, і зрадів, бо краще смак тютюну, ніж блювоти. Він витягнув пачку з задньої кишені й по кількох фальстартах зумів підкурити.
Тут до його свідомості нарешті достукався той факт, що Робін якось дивно тримається. Зосередившись на її обличчі, Страйк відзначив, яке воно біле й дивно напружене.
— Що? — спитав він.
— «Що?»,— повторила Робін.— Бляха, «що»?
Лаялася вона значно рідше, ніж Страйк. Вологе нічне повітря, яке морозило пітне обличчя Страйка, хутко протверезило його. Здається, Робін сердиться; власне, він її такою сердитою ще не бачив. Але через алкоголь усі реакції вповільнилися, і Страйк не вигадав нічого кращого, ніж ще раз спитати:
— Що?
— Ти запізнився,— почала Робін,— але чого тут дивуватися, наче ти колись, бляха, обтяжував себе елементарною ввічливістю і приходив вчасно...
— Що? — знову повторив Страйк, цього разу не так питаючи, як щиро не вірячи власним вухам. Робін була єдиною жінкою в його житті, яка ніколи не намагалася його змінити. А це була не та Робін, яку він знав.
— Ти припхався п’янючий як не знаю що, бо ж чого ні, хіба до мене не байдуже? То всього-на-всього Робін буде соромно, а ще моєму сусіді, і моїм род...
— Та він оком не змигнув,— спромігся вимовити Страйк. Він не дуже добре пам’ятав цей вечір, але Макс точно не був проти, що він прийшов п’яний. Макс йому ще й підливав. Макс сміявся з якогось його жарту, якого сам Страйк навіть не пам’ятав. Макс класний.
— Тоді ти накинувся на моїх гостей. А тоді,— провадила Робін,— виставив мене усім напоказ, і те, що я хотіла лишити... лишити...
Їй на очі раптом набігли сльози, долоні стиснулися в кулаки, все тіло напружилося.
— ...лишити в секреті, вивалили в якійсь кінченій суперечці з чужими людьми. Тобі хоч на думку спадало...
— Зажди,— почав Страйк,— я ніколи...
— ...хоч раз спадало на думку, що я не хочу розмов про зґвалтування перед людьми, яких уперше бачу?
— Та я ніколи...
— Нащо ти в мене спитав, чи вважаю я марш лярв класною ідеєю?
— Та я пр’ст...
— Нащо за вечерею говорити про зґвалтування дитини?
— Я просто навів арг...
— А тоді такий підвівся й вийшов, а я мушу...
— Ну,— сказав Страйк,— ти таке розповідаєш, що чим швидше я б пішов, тим краще...
— Було для тебе! — ступила до нього Робін, вищиривши зуби; Страйк ніколи ще її такою не бачив.— Бо ти, бачте, спустив агресію у мене вдома, а тоді пішов собі, а я мушу прибирати за тобою лайно, як завжди!
— «Як завжди»? — звів брови Страйк.— Так, почекай...
— А тепер я мушу повернутися, все виправити, всіх заспокоїти...
— Ні, не мусиш,— заперечив Страйк.— Хочеш, то йди спати, якщо ти...
— Весь. Час. Я! — закричала Робін, на кожному слові стукаючи себе в груди кулаком. Страйк шоковано замовк і тільки дивився на неї.— Я мушу казати «дякую» і «будь ласка» секретарці, бо тобі насрати! Я мушу пояснювати твій поганий настрій людям, бо вони ображаються! Я замість тебе жеру лайно ложкою...
— Стоп,— сказав Страйк, підводячись із машини й тепер дивлячись на неї згори вниз.— Коли це таке...
— ...а тобі, трясця, важко після всього, що я для тебе роблю, раз у житті прийти на вечерю тверезим...
— Якщо хочеш знати,— заявив Страйк, бо з попелу ейфорії почав підніматися гнів,— я був у пабі з Ніком, у якого...
— ...у якого в дружини був викидень! Я знаю... і якого хріна він поперся до пабу з тобою, а її кинув...
— Вона його сама вигнала з дому! — загорлав Страйк.— Вона тобі не сказала на тому вашому зібранні згорьованого сестринства? І я не збираюся вибачатися за те, що трохи розслабився після важкого тижня...
— ...а мені розслаблятися не треба, га? Я не поклала половину річної відпустки на...
— Я тобі мало дякував за те, що підміняла мене, поки я був у Корн...
— Якого ти вранці влаштував мені обструкцію, коли я, трясця, запізнилася вперше в житті...
— Я спав три з половиною години...
— Ти, чорт забирай, над офісом мешкаєш!
— Та на хрін,— заявив Страйк і викинув цигарку. Він пішов геть, тепер точно знаючи, де тут метро, і думаючи про все те, що міг би сказати Робін: що через почуття провини перед нею лишається в Лондоні, а мав би бути в Сент-Мосі поруч із присмертною тіткою; що вранці дзвонив Джонні Рокбі; що Нік у пабі плакав, а йому так полегшало, коли вийшло посидіти з давнім другом за пивом і послухати про чужі біди, забувши про свої.
— І щоб, бляха,— гукнула Робін йому в спину,— не купував мені більше ті срані букети!
— Ото вже не хвилюйся! — крикнув Страйк через плече, прямуючи в темряву.
42
...герць
Із Бритомартою таких ураз завдав —
Не сісти верхи, поки не залікував.
Прокинувшись у суботу з хворою головою і бридким присмаком у роті, Страйк не одразу зібрав докупи події минулого вечора. Окрім блювання (щось він останнім часом забагато блює), Страйк найперше згадав червоного, мов рак, Кайла й білу напружену Робін.
Та крок за кроком він пригадав претензії Робін: що він запізнився, прийшов п’яний, образив її брата й зіпсував вечерю тим, що повідомив парі студентів кілька істин з реального життя. Ще, здається, він, бачте, недостатньо чемненький з персоналом.
Страйк обережно підвівся з ліжка і, хапаючись за меблі, дострибав до ванної кімнати та став під душ.
Поки Страйк мився, його торсали два протилежні імпульси. Перший — бажання похвалити себе, адже він молодець і переміг у суперечці з тими студентами, наскільки міг пригадати. Другим імпульсом була вроджена чесність щодо власних мотивів, яка підказувала, що Страйкова миттєва антипатія до гостей Робін походила від їхньої схожості на людей того типу, до якого завжди тягнулася його мати.
Ціле життя Леди Страйк було битвою проти будь-яких обмежень: марш у нижній білизні вона сприйняла б як ще один потужний удар, завданий вузькоглядності. Страйк ніколи не забував про Ледине щедре серце і її невиправну любов до слабших, але не заплющував очей і на той факт, що її активізм найчастіше виражався в захопленому ексгібіціонізмі. Носити агітацію по людях, іти на складні компроміси, тяжко працювати заради структурних змін — то все було не для Леди. Не схильна до глибокодумності чи критичного мислення, вона легко клювала на людей, який Страйк вважав інтелектуальними шарлатанами. Основою її життєвої філософії — якщо такою можна вважати хаотичне зібрання примх і рефлекторних реакцій, які Леда називала переконаннями,— була певність, що добрим і правильним є будь-що, чого не схвалить буржуазний обиватель. Звісно, вона разом з Кайлом і Кортні обстоювала б і марші лярв, і порнографію, а сумніви сина сприйняла б як дурниці, яких він набрався від її занудної своячки.