Просто помилилася, та й усе. «Нема тут про що хвилюватися. Заспокойся».
Але замість читати нотатки, вона сховала обличчя в долонях. У незнайомому барі замордована втомою Робін здалася і зрозуміла, що цілий минулий рік уникала думок про свої справжні почуття до Страйка. Вона намагалася розв’язатися з Метью, звикала до нової квартири й нового сусіди, відбивалася від тривог і осуду батьків, відкараскувалася від липучого Морриса, ухилялася від обурливих ігор Ільзи в сваху, ще й працювала удвічі більше... і так легко було більше ні про що не думати, а надто про таке каверзне питання, як її справжні почуття до Корморана Страйка.
Тепер у темному кутку брунатного пабу не було чим зайняти думки, і Робін згадала, як під час медового місяця ночами ходила білим пляжем, коли Метью вже лягав спати, і питала себе, чи не закохана вона в чоловіка, який тоді був їй не партнером, а начальником. Вона протоптала стежку в піску, ступаючи туди-сюди, і врешті-решт дійшла висновку, що ні, що йдеться про суміш дружби, захоплення і вдячності за можливість розпочати омріяну кар’єру — яка, здавалося, колись зачинилася для неї назавжди. Робін симпатизувала своєму партнеру; захоплювалася ним; була йому вдячна. Та й по тому. Та й усе.
Проте... згадалося, як приємно було знову сидіти з ним у кав’ярні по двох тижнях розлуки, як вона раділа — попри всі обставини,— коли бачила його ім’я на екрані телефону.
Майже перелякавшись, Робін змусила себе згадати, як Страйк часом бісить, який він буркотливий, замкнений, невдячний, ще й зі зламаним носом і чуприною, схожою на лобкове волосся,— і близько не такий гарний, як Метью чи навіть Моррис...
Але він був її найкращим другом. Визнавши це — після того, як вона стільки часу вагалася,— Робін відчула, як боляче стискається серце, тим більше що вона розуміла: зізнатися в цьому Страйкові не буде можливо ніколи. Вона легко уявляла, як він сахається її, мов сполоханий бізон, налякавшись неприхованого вияву прихильності, й укріплює перепони, які ставить між собою і Робін щоразу, як вони опиняються надто близько. Однак було й полегшення в цьому визнанні болючої правди: вона таки сильно небайдужа до свого партнера. Вона довіряє йому в найголовнішому — вірить, що він учинить правильно й з правильних міркувань. Робін захоплюється його розумом, його впертістю, а ще — його самодисципліною, на яку здатен не кожен чоловік з двома ногами. Іноді її шокувало те, наскільки Страйк себе не жаліє. Вона любила й поділяла його прагнення до правди, непохитну рішучість розв’язувати й розкривати.
Було й ще дещо — дещо вкрай незвичне. Страйк жодного разу не викликав у неї відчуття фізичного дискомфорту. Весь той час, що вона працює в агенції, вони бувають в офісі удвох, і хоч Робін — висока жінка, та Страйк вищий і більший — і однак жодного разу він не змусив її про це згадати, на відміну від інших чоловіків, які хочуть навіть не налякати, а просто похизуватися, мов павич, що розпускає хвоста. Метью не зумів змиритися з тим, що Страйк і Робін повсякчас були разом у тісному офісі, не повірив, що Страйк не користувався нагодою, не робив у її бік авансів — хай і ледь помітних.
Але Робін — навіки гіперчутлива до небажаних доторків, хтивих косих поглядів, вторгнень в особистий простір, порушення встановлених кордонів — у товаристві Страйка жодного разу не відчула отого сорому за перебування у власному тілі, який викликають чужі спроби штовхнути стосунки в іншу царину. Приватне життя Страйка було глибоко утаємниченим, і хоч це іноді сердило Робін (передзвонив він тоді Шарлотті Кемпбелл чи ні?), любов до приватності спонукала його поважати й чужі кордони. Не було такого, щоб він ліз із недоречними доторками під виглядом допомоги; Страйк не клав їй долонь на поперек, не хапав за руки, не дивився так, що шкіра йшла сиротами, не змушував затулятися, згадуючи про всі ті сутички з буйними чоловіками, які лишили на Робін шрами видимі й невидимі.
Насправді (чого б не визнати цього перед собою, коли вона така втомлена й безборонна?) за всі чотири роки Робін тільки двічі непомильно відчувала, що Страйк бачить у ній привабливу жінку, а не друга, ученицю чи молодшу сестру.
Перший випадок був тоді, коли в ході першого спільного розслідування вона пройшлася перед ним у зеленій сукні від Каваллі, а він відвів очі, ніби глянув на сліпуче світло. Робін потім стидалася власного вчинку: вона не бажала, щоб Страйк це сприйняв як провокацію чи спробу звабити, вона просто хотіла добути інформацію з продавчинь. А потім Страйк подарував їй ту сукню, думаючи, що більше не побачить Робін, і їй здалося, що почасти він хотів тим дарунком сказати: ні, він не відмовляється від того погляду, Робін справді мала в сукні чудовий вигляд. Від цієї підозри їй було ніяково, але водночас радісно, ще й лестило.
Другий випадок — згадувати його було боляче — стався, коли на власному весільному бенкеті вона стояла на вершечку сходів, а Страйк — на кілька східців нижче, і вона покликала його, а він озирнувся і глянув на молоду. Він був поранений і виснажений, і знову Робін помітила на його обличчі спалах чогось відмінного від дружнього почуття, а тоді вони обійнялися, і вона відчула...
От про це краще не думати. Не треба думати про ті обійми, про те, як у них було затишно, про безумство, яке їй тоді спало на думку: що зараз він скажи: «ходи зі мною»,— і вона погодиться.
Робін зібрала зі столу гороскопи, запхала в сумку й пішла надвір, лишивши пів чашки недопитої кави.
Сподіваючись, що прогулянка розжене спогади, вона перейшла через кам’яний місток над повільною річкою Лем з плямами ряски та проминула колонаду Королівських мінеральних ванн, де завтра мала відкритися виставка картин Сатчвелла. Робін простувала швидко, сховавши руки в кишенях, і намагалася зосередитися на краєвидах Променаду: колись бездоганно білі ампірні будівлі нині були спотворені вітринами.
Курорт Лемінгтон-Спа анітрохи не підняв їй настрій. Містечко надто сильно нагадувало інше курортне місто — Бат, в університеті якого вчився Метью. Видовжені симетричні вигини ампірних будівель, прості класичні фасади завжди асоціюватимуться в Робін з колись такими милими спогадами, зіпсованими пізнішими відкриттями; їй ввижатиметься, що вони з Метью гуляють рука в руці, але при тому Робін знатиме, що вже тоді він спав із Сарою.
— Та пішло воно,— пробурмотіла Робін, зморгуючи сльози. Вона різко розвернулася і пішла назад, до припаркованого під церквою «лендровера».
Лишивши машину біля готелю, вона зазирнула до місцевого універмагу, де купила поїсти, тоді відмітилася в автоматі самообслуговування в фоє і піднялася в свій номер на одну особу. Кімната була маленька й аскетична, але ідеально чиста і зручна, а вікно дивилося на розкішно-потворну ратушу з біло-червоної цегли, обліплену силою-силенною завитків, сандриків і левів.
Двійко сандвічів, шоколадний еклер, банка дієтичної кока-коли і яблуко покращили Робін настрій. Сонце повільно опускалося за будівлі на Променаді, а вона скинула взуття і дістала з сумки ксерокопії Талботових нотаток і колоду таро Тота, яке вигадав Алістер Кроулі й у якому Білл Талбот шукав відповіді на загадку зникнення Марго. Витрусивши колоду з пачки в долоню, Робін почала перебирати карти, роздивляючись картинки. Як вона й підозрювала, Талбот перемалював чимало образів до свого записника — вочевидь, з тих карт, які траплялися йому під час частих спроб розкрити справу за допомогою таро.
Робін розгорнула ксерокопію «рогатої сторінки» (як вона подумки її охрестила): на ній Талбот міркував про три рогаті знаки зодіаку — Козерога, Овна й Тільця. Сторінка походила з останньої чверті записника, де цитат з Алістера Кроулі, астрологічних символів і дивних картинок було значно більше, ніж твердих фактів.
«Рогата сторінка» засвідчувала поновлення інтересу Талбота до Сатчвелла, якого детектив спершу викреслив на основі того, що Сатчвелл — Овен, а не Козеріг. Талбот склав повний натальний гороскоп Сатчвелла й дав собі клопіт відзначити деякі аспекти фразою «так само в АК». «Так само в АК». «І НЕ ЗАБУДЬ ПРО ЗВ’ЯЗОК З РАС».
На додачу до всього, таємничий Шмідт і далі виправляв знаки, хоча Сатчвеллові було дозволено залишитися Овном.